Ви є тут

Управління промисловістю регіону в умовах перехідної економіки

Автор: 
Краснова Вікторія Василівна
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0505U000218
129 грн
Додати в кошик

Вміст

розділ 2] , а з
іншою - істотно монополізовані, що не дозволяє організувати повноцінну
конкуренцію;
галузева структура виробництва все ще відрізняється характерною для
централізованої економіки високою матеріаломісткістю;
розвиток малого приватного підприємництва знаходиться в зачатковому стані;
слабо працює ринок цінних паперів;
не розвивається належним чином інвестиційна і інноваційна діяльність.
Зрозуміло, всі ці риси перехідного періоду не знаходяться в стабільному стані,
а знаходяться в постійному русі, поступово наближаючись до показників
розвинених індустріальних держав. Задача управління в цих умовах в тому і
полягає, щоб прискорити вказаний процес.
Вказані вище характерні риси перехідної економіки ставлять специфічні задачі
перед управлінням промисловістю регіону.
З урахуванням цього поняття «управління промисловістю регіону в умовах
перехідної економіки» можна охарактеризувати як процес планування, організації,
мотивації і контролю, направлений на більш ефективне використання ресурсів
відкритої соціально-економічної системи – промисловості регіону в умовах
відсутності критичної маси недержавних підприємств, матеріаломісткої структури
виробництва, украй слабкого розвитку малого бізнесу, початкової стадії
діяльності ринку цінних паперів, недостатньої інвестиційної і інноваційної
діяльності.
Ефективність використовування ресурсів промисловості включає як економічні, так
і соціальні результати його діяльності.
Управління промисловістю регіону може здійснюватися як адміністративними, так і
економічними методами. Приватизація основної маси державної власності (вихід на
критичну масу недержавної власності) різко підсилює значення економічних
методів управління.
Управління промисловістю регіону може бути також охарактеризовано як система
заходів, що забезпечує реалізацію цілей промислової політики, тобто системи
інвестиційно-структурних перетворень, направлених на зміну реального сектора,
зростання виробництва, підвищення конкурентоспроможності промисловості, а також
координацію діяльності промислових підприємств регіону.
Управління промисловістю є багатовекторним процесом. В умовах перехідної
(транзитивної) економіки, очевидно, найважливішими пріоритетами цього процесу є
рішення приватизаційних задач, доведення кількості і ролі недержавних
підприємств до критичної маси, що забезпечує організацію повноцінної
конкуренції; диверсифікація виробництва; істотне зниження матеріаломісткості
продукції; розвиток малого приватного підприємництва як повноцінний сектор
національної економіки; розвиток ринку цінних паперів; створення мотивації
ефективної діяльності кадрів і контроль за їх діяльністю; підготовка
кваліфікованих кадрів, здатних працювати в умовах ринкової (змішаної) економіки
[2 За оцінками [113] критична маса «риночників» повинна складати не менше 25%
управлінців], розвиток інвестиційної і інноваційної діяльності.
1.2. Перехід України від централізованої до змішаної економіки. Основні напрями
змін взаємостосунків між органами управління і підприємствами
Найважливішою причиною кризових процесів в пізньорадянської і пострадянській
економіці було надання повної господарської самостійності суб'єктам
господарювання без зміни форм власності на першому етапі ринкового
реформування. Для правильної оцінки процесів, що відбувалися, слід хоча б
стисло охарактеризувати основні риси переходу України від централізованої до
змішаної економіки.
Основою економіки СРСР була державна власність на засоби виробництва. Держава
виступала єдиним монопольним власником їх.
Так зване усуспільнення виробництва, а насправді його одержавлення не тільки не
призвело до ліквідації постійної і безвихідної суперечності капіталістичної
монополії з товарним виробництвом і конкуренцією, але і посилило застій і
загнивання економіки і в цілому суспільства.
До кінця 20-х - початку 30-х років минулого століття в основному сформувалася
система планування і управління промисловістю, яка практично без істотних змін
збереглася до кінця 50-х років - точніше до 1957  р. Ця система
характеризувалася ступенем концентрації виробництва і централізації управління
економікою, що все більш посилюється.
В 1957  р. було проведено першу крупну реформу управління промисловістю -
ліквідована система централізованого галузевого управління промисловістю і були
знов створені територіальні, спочатку обласні, а потім міжобласні раднаргоспи.
Одночасно було започатковано (а з 1968  р. здійснено в повному обсязі)
господарську реформу, яка була спробою відходу від "дріб'язкової регламентації
виробництва" шляхом заміни численних планових показників, що регламентують всі
сторони діяльності підприємства і зв'язуючих його, декількома найважливішими
показниками.
Підприємствам встановлювалися наступні основні показники: обсяг реалізації
продукції; основна номенклатура продукції; фонд заробітної платні; сума
прибутку і рентабельність; платежі до бюджету і асигнувань з бюджету; обсяг
централізованих капітальних вкладень і введення в дію виробничих потужностей і
основних фондів; основні завдання по упровадженню нової техніки; показники
матеріально-технічного постачання.
Розглядаючи цю систему показників, легко переконатися, що, не дивлячись на
істотне скорочення кількості показників, державний план як і раніше залишався
єдиним критерієм діяльності підприємства.
Підприємству було, по-перше, байдуже дорогі або дешеві ресурси воно витрачає,
важливо лише, щоб отримання більш дорогих ресурсів було включено в план.
По-друге, підприємство не було зацікавлено в розширенні асортименту, в
поліпшенні якості продукції, хоча б це і підвищувало