РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ РИНКОВИХ ВІДНОСИН У ВИСВІТЛЕННІ УКРАЇНСЬКИХ
ДОСЛІДНИКІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.
Питання про становлення ринкової економіки в Росії і в Україні в другій
половині ХІХ-го ст. було рівнозначним проблемі розвитку капіталістичних
відносин. І якщо для представників російської економічної думки тих часів це
питання було предметом гострих дискусій та наукової полеміки з приводу “долі
капіталізму в Росії”, які велися між так званими “західниками” та захисниками
общинного землеволодіння (ці питання докладно вивчені в сучасних економічних
джерелах [64, 109, 125, 129, 357 та ін.]), то переважною більшістю українських
дослідників ринковий поступ сприймався як обўєктивний процес, в основі якого
лежало поступове формування відносин приватної власності, конкуренції,
створення умов для вільного підприємництва та функціонування ринкових
механізмів. Представники народницьких поглядів були й в Україні (Т.Рильський,
Т.І.Осадчий, П.А.Червінський, О.О.Русов, О.Шлікевич), але з огляду на незначне
поширення общинних земель в Україні їхня критика капіталізму не носила такого
гострого характеру, як в Росії, і велася в основному з позицій необхідності
зміцнення дрібнотоварного виробництва та різних форм кооперації
(М.В.Левицький).
В другій половині ХІХ ст. в економічній теорії формується категоріальний
апарат, що відображав нові економічні відносини, які складалися. Аналіз праць
представників української економічної думки свідчить про те, що українські
вчені поняття “мінове господарство”, “капіталістична економіка”, “ринкове
господарство” застосовували як синонімічні категорії. Тому не можна погодитися
з позицією деяких сучасних дослідників, які стверджують, що “поняття “ринкова
економіка” зўявилося лише в другій половині ХХ ст.” [274, с.12].
Основним завданням даного розділу дисертаційної роботи є аналіз ринкового
розвитку в Україні в пореформений період та відображення цього процесу в
українській економічній думці. Причому відображення ринкового господарства в
цілому, доповнене в наступних розділах аналізом окремих характерних елементів
ринкової економічної системи (конкуренція, монополія, циклічність,
підприємництво, державне втручання в економіку) дозволяє, на наш погляд, уявити
ступінь дослідженості, глибину аналізу та обгрунтованість висновків українських
учених щодо генезису і розвитку ринкових відносин в другій половині ХІХ – на
початку ХХ ст.
2.1. З історії становлення
ринкового господарства в Україні.
Розвиткові господарства України в складі як Російської, так і Австрійської
імперій упродовж другої половини девўятнадцятого сторіччя було притаманне
поступове трансформування натурального господарства в ринкове. В аграрному
секторі ці зрушення проходили повільно та болісно, значно інтенсивніше процес
становлення капіталістичних ринкових відносин відбувався в промисловості.
Реформи 1848 р. в Австро-Угорщині та 1861 р. у Росії мали багато спільного. Як
прогресивний крок у суспільному розвиткові, вони в цілому створили умови для
генезису підприємницьких відносин, здійснення промислового перевороту та
підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної мережі
та розширення ринків збуту для капіталістичного виробництва. Разом з тим
методи запровадження положень зазначених реформ у економічне життя обох країн
обумовлювали довготривале існування пережитків патріархального ладу. Останні
суттєво гальмували господарську ініціативу селянства та утруднювали процес
капіталістичної перебудови сільськогосподарського виробництва.
Соціально-економічні реформи середини ХІХ ст. як переломний момент у
модернізації народного господарства виступали предметом наукового аналізу
багатьох вітчизняних дослідників [116, 127, 130, 153, 358]. В їхніх працях
кардинальні зрушення в економіці і соціальній структурі суспільства вивчалися з
позицій загальних закономірностей та специфіки перебігу процесів реформування в
обох імперіях, наслідків проведення реформ та подальшого пореформеного розвитку
економіки на шляху до ринкової, підприємницької моделі господарювання.
Щодо західних територій України, що входили до складу Австро-Угорщини, то
законами угорського сейму та віденського парламенту, виданими протягом березня
- вересня 1848 р., було скасовано панщину та кріпосні повинності селянства
Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни стали вільними громадянами, власниками
земельних наділів, було дещо розширено їхні політичні права та законодавчим
порядком врегульовано взаємини з поміщиками.
Сьогодні в науковій літературі загальновизнаною є думка, що вирішення
земельного питання в ході реформи було здійснено на користь поміщиків, зберігши
їхню земельну власність у попередніх розмірах і навіть подекуди збільшивши її.
Але незважаючи на це пореформений розвиток сільського господарства західних
земель України супроводжувався поступовою товаризацією його основних галузей та
орієнтацією на ринкові методи господарювання.
Слід зауважити, що серед економістів відсутня одностайність в оцінках наслідків
реформи 1848 р. Поряд з висновками про її низьку ефективність та уповільнення
пореформеного розвитку товарно-грошових відносин на західних землях України [
196, 374 ], існували і більш оптимістичні погляди на її роль у подальшому
розвитку народного господарства. Так, на думку сучасної канадської дослідниці
С.Хринюк, Галичина під Австро-Угорщиною була краще економічно розвинутою, ніж
це звичайно вважалося. На підтвердження своєї позиції вона наводить дані, що
свідчать, зокрема, про високий ступінь розгалуженості залізничної мережі в
Східній і Західній Галичині, завдяки якій було су
- Київ+380960830922