РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ УКЛАДІВ І МОДЕРНІЗАЦІЯ
ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ
Історичний процес усім своїм ходом обґрунтував фундаментальну закономірність
того, що науково-технічний прогрес є важливим фактором суспільного розвитку.
Вищого цивілізаційного рівня досягає та держава, яка глибоко і всебічно
впроваджує у матеріальне і нематеріальне виробництво світові досягнення науки і
техніки. Вироблення та реалізація стратегії НТП стали визначальним елементом
економічної доктрини кожної держави, що прагне увійти до числа країн, які
лідирують у світовому розвитку.
2.1. Феномен науки, техніки та освіти
у трансформаційному процесі
Поширеною помилкою багатьох програм структурної перебудови національної
економіки було те, що до науково-технічного фактору ставились як до чогось
“самозрозумілого”. Вважалося, що досить “повернутися до техніки обличчям”, і
вона покірно стане під прапори тої чи іншої політичної доктрини. Насправді ж
науково-технічний фактор, як і все інше, має свою сутність, а також власну
логіку функціонування і розвитку. Тільки глибинне і всебічне пізнання феномену
науки і техніки відкриває шлях до конструктивної науково-технічної політики.
Почнемо з феномену техніки. Хоча техніка як створення знарядь праці і техніка
як технологія певного виробництва виникла на початку історії людства, феномен
техніки в його сучасному розумінні був виділений і усвідомлений лише в ХІХ
столітті. Техніка в цей період не тільки усвідомлюється як самостійна
реальність, але й з’являються специфічні форми рефлексії цієї реальності,
спочатку в методології технічних наук, а потім у філософії. Першим виданням,
спеціально присвяченим техніці, можна вважати книгу І. Бекмана “Керівництво з
технології, або Пізнання ремесел, фабрик та мануфактур”, видану 1777 р. у
Геттінгені (Німеччина). Століттям пізніше вийшла книга Е. Канна “Основи
філософії техніки” (Брауншвейг, 1877). В ХIX і ХХ століттях феномену техніки
була присвячена значна чисельність фундаментальних досліджень [168–180].
Аналізуючи всі більш-менш відомі видання з питань теорії (філософії) техніки,
слід передусім звернутися до питання про природу та сутність техніки. В науці
існує три підходи до розгляду цього питання, які умовно можна позначити як
вузький, загальноприйнятий і широкий. За вузького підходу до техніки відносять
будь-які допоміжні засоби діяльності, тобто знаряддя та засоби праці. У межах
загальноприйнятого підходу техніку розглядають як сукупність технічних
пристроїв і засобів, які матеріалізують знання і сприяють збільшенню
ефективності людської діяльності. За широкого підходу насамперед звертають
увагу на те, що поняття “техніка” вживають у різних значеннях: ми кажемо про
техніку “швидкого читання”, техніку “акторської гри”, техніку “гри на музичних
інструментах” і, навіть, про техніку “інтелектуальної медитації”. За такого
вживання поняття “техніки” виходить за межі позначення технічних пристроїв і
може бути застосоване майже до всіх сфер та напрямів людської діяльності. А це
свідчить про те, що технічна сторона є важливою і необхідною стороною людського
буття, людського способу самоутвердження у світі.
Ознайомимось із кількома показовими концепціями техніки. Передусім це концепція
Б. Франкліна про те, що за своєю природою людина є істотою, “що виробляє
знаряддя” (“tool-making animal”). Цю концепцію підтримав марксизм, зробивши
наголос на техніці як “уречевленому” знанні, як системі засобів, за допомогою
якої перетворюються природні речовини. Онтологія і гносеологія техніки вперше
були розкриті природознавцем П. К. Енгельмейєром (1855–1942). У своїй головній
праці “Філософія техніки” (1912 р.) він зробив спробу відійти від традиційного
погляду на техніку як на об’єкт лише прагматичної діяльності. Слово “техніка”
він вживає в найширшому розумінні, а саме: всі людські знання і вміння,
спрямовані на практичні цілі. Е. Капп розглядав техніку з позиції “природної
душі” людини. Ф. Дессауер вважав, що у створенні техніки людина наслідує
божественне творення світу. Створюючи техніку, люди лише роблять явним те, що
перебуває прихованим, а отже, технічна творчість є проявом вищого творчого
принципу. А. Бергсон виводив техніку і технічну діяльність із принципової
нездатності людини перебувати в цілісному злитті з буттям. М. Хайдеггер вважав,
що людина, живучи у сфері техніки, дедалі більше віддаляється від буття. Темпи
заміни речей зростають, і людина починає нагадувати метелика, що ледве
торкається квітів, пурхаючи над ними. На думку М. Хайдеггера, треба докорінно
змінити спосіб мислення сучасної людини. Сучасний французький дослідник техніки
Ж. Еллюль вважає, що техніка є наслідком загальної раціоналізації життя. Вона
породжена панлогізмом (тотальним пануванням логічного мислення), веде до
стандартизації життя, перетворює засіб на мету, а мету – на засіб. Своєрідну
концепцію техніки розробив сучасний німецький дослідник X. Бек. Він визначив
техніку як “зустріч людського духу із світом”, тобто констатував, що техніка не
може ґрунтуватися або лише на законах природи, або лише на сутності духу.
Накладаючи на природне свої форми та ідеї, дух створює техніку і, водночас,
глибше усвідомлює себе. X. Ленк та Г. Рополь виділили наступні характерних
елементів техніки: 1) прикладне природознавство; 2) продукування надлишків
продукції, ефективність; 3) розкриття глибин упорядкування природи; 4)
самозабезпечення людського існування; 5) втілення ідей та задумів людини; 6)
воля до влади над природою; 7) комплекс інструментів та засобів; 8) вивільнення
людини з-під влади природи; 9) предметне втілення схем людської діяльності. Усі
ці елементи випливають із
- Київ+380960830922