розділ 2.2.), що мають комплексний
характер. Тому збереження властивостей якогось певного природного компоненту
ЛУС, як і всієї системи загалом, без збереження властивостей інших природних
компонентів практично неможливе. Поступове накопичення змін окремих компонентів
може в результаті багатьох ланцюгових реакцій, призвести до порушення всієї
структури ЛУС загалом, погіршення якості середовища життєдіяльності людини,
втрати його здатності до саморегуляції та самовідтворення.
Комплексному характеру оптимізації ЛУС також сприяє те, що, як правило, в
містах концентрується досить широке коло організацій, які здійснюють управління
різними видами урбанізаційного природокористування та природоохоронною
діяльністю, а також зосереджені трудові, фінансові, матеріально-технічні,
енергетичні та інформаційні (науковий потенціал) ресурси для вирішення цих
проблем. Проте, стримуючим чинником є значна відомча роз’єднаність планування
та оперативного управління урбанізаційним природокористуванням та
природоохоронної діяльності в містах.
Тому одним з найважливіших завдань з реалізації принципу комплексності
оптимізації ЛУС є створення єдиного ефективного органу управління
урбанізаційним природокористуванням та природоохоронною діяльністю. Для
забезпечення оптимізації та ефективного управління ЛУС необхідна також
відповідна система просторово-інформаційного – геоінформаційного забезпечення,
яка б задовольняла вимогам довготермінового та оперативного планування,
проектування та оперативного управління.
Принцип просторово-часової диференціації. Просторово-часову структуру ЛУС
формує транспортна інфраструктура, значення якої постійно зростає. Це пов’язано
з тим, що для мешканця великого міста, а тим більше міської агломерації,
вирішальним чинником активності стає вже не відстань як така, а час, що
необхідно витратити на її подолання [279]. Як приклад просторово-часової
диференціації можна навести наступне. Відстань між всіма великими містами
України можна подолати літаком за 1,5 – 2 год. Такий же приблизно час значна
мешканців великих міст витрачає у громадському транспорті для того, щоб
дістатися від житлових районів до місця роботи.
Принцип просторово-територіальної диференціації. Принцип просторово-часової
диференціації тісно пов’язаний із принципом просторово-територіальної
диференціації [165; 219; 220; 313]. Практичне застосування цього принципу
відбувається в теоріях функціонального зонування, моделювання просторової
структури міського середовища, що відрізняється значною інтенсивністю взаємодії
господарських об’єктів із природним середовищем та рівнем перетворення
останнього.
Також одним з важливих завдань реалізації цього принципу є ретельне вивчення
умов “контакту” (зімкнення) природних та антропогенно-техногенних утворень у
ЛУС, широке використання прийомів буферизації – створення поступових переходів
(буферних зон) між найменш зміненими природними і техногенними складовими. В
генеральних планах міст при формуванні внутрішньоміських структур велике
геоекологічне значення мають так звані “вільні” конструкції, що враховують
можливості зміни функцій зон таким чином, щоб не створювались умови різкого
зростання навантажень на природу, посилення сумарного синергетичного ефекту
небажаних впливів.
Принцип зв’язності Наступний напрямок реалізації принципу територіальної
диференціації в оптимізації та управлінні ЛУС пов’язаний із створенням
особливих взаємопов’язаних та несуперечливих структур, що сприяють підвищенням
стійкості природних компонентів до антропогенних навантажень – мереж. Особлива
роль у цьому належить рослинному покриву (зеленим насадженням) – найважливішому
чиннику забезпечення сталого збалансованого розвитку ЛУС та високої екологічної
та естетичної якості середовища життєдіяльності населення. Для виконання
зеленими насадженнями основних природоохоронних функцій (очистка повітря,
захист від вітру та шуму тощо) питома вага озеленених просторів у загальній
забудованій площі міста повинна складати 40–50%, причому 80% площі зелених зон
повинні припадати на великі зелені масиви.
Зелені насадження у ЛУС повинні складати єдину взаємопов’язану мережу, що має
бути побудована за принципами біоцентричних та екологічних мереж. Усі великі
лісові, лісопаркові та паркові масиви повинні бути з’єднані спеціальними
фітокоридорами з газонів, бульварів, скверів, садів, смуг тощо, що
створюватимуть єдину зелену мережу [322; 323]. Резерви збільшення зелених зон
великих міст вимагають: проведення спеціальної інженерної підготовки та
освоєння під рекреаційні і зелені зони незручних для будівництва територій;
скорочення площ та ліквідацію смітників та інших сховищ відходів у межах міста;
більш раціональну забудову масових житлових районів.
Принцип “ланцюгових реакцій” (потоків та бар’єрів). Найтісніші зв’язки в ЛУС
існують між технічними об’єктами та природними компонентами: повітрям, водою,
грунтами, рослинним покривом тощо. Саме ці зв’язки складають основу всіх
наступних “ланцюгових реакцій” – змін середовища ЛУС. Тому при
просторово-часовому проектуванні ЛУС дуже важливо заздалегідь дослідити основні
природні та антропогенно-техногенні потоки речовини енергії та інформації від
джерела впливу і до кінцевих ланок ланцюгів їх переміщення, перетворення та
накопичення. Прикладом останнього є наявність геохімічних бар’єрів різного
генезису, в яких накопичуються різні хімічні речовини [224; 437].
Для ЛУС це є потенційно небезпечним джерелом можливого накопичення забруднюючих
речовин до концентрацій, здатних завдавати значних збитків урбанізаційному
- Київ+380960830922