РОЗДІЛ 2
Концептуальні аспекти розвитку функціональної системи у майбутніх психологів
2.1. Гуманістичні і гуманітарні засади професійного навчання
Розвиток функціональної системи інтуїтивно-почуттєвого відображення, на наш
погляд, може здійснюватися при організації гуманістично спрямованого і
гуманітарно забезпеченого процесу навчання майбутніх фахівців-психологів.
Передусім визначимося у семантичних характеристиках понять “гуманізація” і
“гуманітаризація”, які часто ототожнюються. В епоху Відродження, Просвітництва
була визнаною точка зору, що гуманізм - це система поглядів, відносин і
цінностей до Людини, Природи, Суспільства, яка відтворюється у вчинках,
поведінці, діяльності людини, а гуманітаризація - рух, акції якого спрямовані
на освіченість і оберег людської природи різними способами та засобами,
зокрема, викладанням навчальних дисциплін [215].
У названу епоху, коли людина була поставлена у центр всесвіту, освіта
пов’язувалася з провідною ідеєю гуманізму – необхідністю культивування і
розгортання здатностей, які вона мала від народження.
Спроба повного вияву людської особистості за В.О.Роменцем [391], простежується
ще з часів язичництва, раннього християнства. Вже в ті епохи мислителі, творці,
дослідники намагалися поставити людину у “центр світу, зробити її
безкомпромісною у вільному визначенні своєї долі”.
Підхід до вирішення цієї проблеми був різним у різних культурах і у різні часи:
“якщо в середні віки на Сході увагу зосереджено на діянні (богатирство,
титанизм — В.П.), то в епоху східного Відродження головний акцент переміщується
на суб’єкт діяння, який ставить перед собою мету досконалого буття через акт
осягнення” [390]. В.А. Роменець пише: “розуміння людини як творця, що страждає
в глибоких суперечностях своєї натури, розв’язує своєю творчістю ці
суперечності, колізії суспільного життя, приводить до виникнення гуманістичної
психології доби Відродження. Ця психологія будує образ ідеальної людини в її
зовнішній і внутрішній красі... Психологія звертається до життєвого шляху
особистості, її становлення, його умов і повного розвитку”.
“У боротьбі світськості та релігійності психологія дедалі більше висуває
проблему гуманістичного світського порядку, звертаючись до поглибленого
вивчення зовнішнього і внутрішнього світу людини, Цей гуманізм облагороджується
мистецтвом, поезією, науковим пізнанням, філософією” [391].
М.Хайдеггер у роботі “Письмо о гуманизме” [467] писав: “Чітко і під своєю
назвою humanistas вперше був продуманий і поставлений як мета в епоху римської
республіки”.
За О.В.Батлуком [50] термін “humanistas” був введений у європейську
інтелектуальну традицію у середині 1 в.до н.е. Марком Тулієм Цицероном, для
якого “humanistas”, “освіта”, “освіченість” були синонімами і
системостворюючими поняттями.
Гуманістичні ідеї розвивались такими видатними українськими діячами як:
Г.Сковорода, Ф. Прокопович, О. Потебня, М. Драгоманов, та інші. Г.Сковорода
[392] “грунтовно і спеціально аналізуючи головний нерв психології — спрямування
людини через самопізнання до усвідомлення свого життєвого призначення, роль
природничих наук, математики відсуне вбік, зовсім не принижуючи їх життєвого
значення, але вміщуючи на лінії життєвих цінностей не на першому місці”.
Безцінний внесок у справу гуманізації і гуманітаризації зробили Острозька та
Києво-Могилянська Академії. Щодо Києво-Могилянської Академії, то “мова йде не
тільки про психологічні, а і етичні шукання, які постали тут домінуючими, так
що психологічні закономірності, про які говорилося в курсах лекцій, були
спрямовані на вирішення завдання — усвідомлення життєвого призначення людини.
Її діячі були енциклопедично обдарованими людьми. А їхній енциклопедизм був
спрямований до головного питання, що стоїть перед кожною людиною —
самопізнання, самовизначення особистості, усвідомлення власного призначення у
житті” [394].
Гуманістичні психологи сприймають людину як самоцінність, з вірою в те, що у
неї завжди є внутрішні сили для конструктивного вирішення проблем, реалізації
своїх потенцій і здібностей; можливості для вільного вибору і відповідальності
за нього. Вони не ідеалізують людину, визнають, що їй притамані негативні,
деструктивні компоненти, які є результатом того, що людину “формують” згідно
зразкам та ідеалам. Тому неадекватну поведінку, конфлікти, неврози розцінюють
як протест особистості проти тиснення на неї.
На думку А. Сурожського [438], хибним є шлях тих, хто “безперервно полює за
злом, за гріхом, щоб знайти те, що є неправильним і виправити його. Я не думаю,
що такий підхід може принести який то плід, чи користь”. А.Сурожський закликає
сприймати людей “як ікони пошкоджені, можливо часом, обставинами, недбайливістю
чи злою волею людей, але все ж таки ікони, на яких потрібно розгледіти
первозданну красу і починати треба з тієї краси, тих потаємних скарбів, які
складають не видимість, а сутність людини”. Автор підкреслює значущість
самоприйняття, розвиток самоповаги, саморозвиток. “І ось я думаю, що дуже часто
ми могли б це робити по відношенню до самих себе; необов’язково дивлячись у
дзеркало, але розмірковуючи про себе самих, вдивляючись в себе і виявляючи, що
“Я” таке є, коли “Я” не розглядаю тільки свої провали та невдачі ( і невдачі це
чи ні - то ще питання), а дивлюсь на те, що “Я” є по суті. У такому випадку,
коли ми намагаємося здолати своє зовнішнє, світське, загримоване “Я”, перед
нами стоїть конкретна задача: ніколи, ніколи не порушить і не зрадити тій
красі, яку ми в собі виявили. Це можуть бути одна, три, п’ять малих крупин, але
ці крупиці священні, ми повинні оберігати їх і захищат
- Київ+380960830922