Розділ 2
Методологічні витоки теорії міжурядових трансфертів
Теорія трансфертів є відносно новим розділом економічної теорії, хоча її
методологічні засади були сформовані впродовж століть еволюції наукових
поглядів на суспільний сектор економіки. Сучасний стан методології дослідження
МФВ та МТ визначається насамперед впливом такого напрямку сучасної економічної
думки, як неоінституціоналізм.
2.1. Розвиток теорії суспільного сектору в контексті еволюції економічної
теорії
Перші системні підходи до ролі держави в економіці були сформульовані в роботах
прихильників класичної економічної теорії, хоч вони ніколи не ставили перед
собою завдання досліджувати сукупність суспільних відносин всередині ССУ;
головним об’єктом їх аналізу виступала діяльність окремих економічних
суб’єктів, таких як домогосподарство, фірма (здебільшого на мікроекономічному
рівні) та держава (здебільшого на макроекономічному рівні). Разом з тим, навіть
у роботах класиків економічної теорії ми знаходимо деякі положення, які
стосуються МФВ, до яких, зокрема, відносяться питання децентралізації сектору
суспільного управління. Децентралізація прийняття суспільних рішень
розглядалася як інструмент більш ефективного функціонування держави в цілому з
огляду на краще задоволення потреб індивідів у суспільних послугах.
Бачення проблеми більшої ефективності місцевого управління окремими видами
видатків, корисність яких локалізована у межах невеликої територіальної
громади, зокрема наявне у одного з основоположників класичної економічної
теорії Адама Сміта: “...Суспільні споруди.., вигоди яких обмежені певною
окремою місцевістю чи округом, завжди краще утримувати на місцевий або
провінційний дохід під управлінням місцевої та провінційної адміністрації, аніж
на загальний дохід держави, яким завжди відає виконавча влада. Якби лондонські
вулиці мали освітлюватися й брукуватися за рахунок скарбниці, чи існувала б
якась ймовірність, що вони будуть освітлені й вибрукувані так добре і з такими
невеликими витратами, як нині?” [210, c. 449].
Суспільні блага локального значення мають надаватися саме урядами
територіальних громад, де коло одержувачів вигоди та платників є доволі
близьким. Класична парадигма надає відповідну економічну аргументацію, що
ґрунтується на принципі методологічного індивідуалізму - члени територіальних
громад знають краще, який саме набір суспільних благ їм потрібний. Дж. Ст.
Миль, який, будучи палким прихильником економічного лібералізму, активно
виступав за обмеження впливу держави в економіці відзначив: „Навіть якби уряд
міг зібрати в себе в кожному із своїх відомств найвидатніші розуми і
найенергійніші сили нації, все ж було б не менш бажано, щоб більша частина
справ суспільства залишалася в руках осіб, безпосередньо зацікавлених у них”
[119, c. 347]. Це означає, що наближення надання суспільних благ до індивідів
створює більший економічний ефект, аніж централізоване, а відтак уніфіковане їх
виробництво.
У роботах класиків економічної теорії ми також знаходимо ряд положень, які
можна вважати принципами місцевих фінансів. Так, звертаючи увагу на визначення
місцевих податків, А. Сміт фактично вказав на важливість додержання принципу
еквівалентності: „Ті місцеві чи обласні витрати, що мають місцеве чи обласне
значення (наприклад, витрати на поліцію в окремому місті або окрузі), мають
покриватися з місцевих чи обласних доходів і не обтяжувати собою загальний
дохід суспільства. Несправедливо, аби суспільство в цілому давало кошти на
оплату витрат, здійснених на користь лише однієї частини цього суспільства”
[210, c. 499]. Аналогічну думку висловив також і Дж. Ст. Миль: видатки на
фінансування суспільних благ, корисність на які не виходить за межі
територіального колективу, повинні фінансуватися коштом членів цього колективу
[119, c. 236].
Головним чинником, що обмежив аналітичну спроможність класичної та, згодом,
неокласичної економічної теорії в дослідженні діяльності суспільного сектору,
було те, що, поставивши в центр уваги економічної теорії вибір, який здійснюють
індивіди за умови обмеженості ресурсів (й обмеживши при цьому сукупність
економічних благ здебільшого приватними благами), вона не змогла пояснити, як
саме мають виглядати суспільні механізми, які забезпечують здійснення цього
вибору щодо суспільних благ. Практиковані адептами класичної економічної теорії
підходи до аналізу відносин всередині ССУ не могли принести суттєвого наукового
результату в силу обмеженості її методологічного підходу та ставлення до
держави як не основного, а побічного фактора економічного розвитку, виносячи,
таким чином, її розгляд за межі власне економічного аналізу. Це прямо
формулювали і деякі представники класичної економічної теорії. Так, Дж. Ст.
Миль відзначав: „Вирішення питання щодо того, які проблеми суспільного
характеру найкраще передати під місцевий контроль, які слід залишити у
безпосередньому віданні центрального уряду, а які – під змішаним контролем при
місцевому управлінні та централізованому нагляді, відноситься не до політичної
економії, а до сфери адміністрування” [119, c. 236. – Виділено нами]. Таким
чином, питання розподілу функцій в ССУ відносилося не до сфери економіки, а до
сфери адміністративних відносин, тобто політики. В принципі, такий підхід
домінував серед економістів майже до середини 20-го ст.
Підсумовуючи теоретичний внесок класичної економічної теорії до дослідження
нашого предмету, можна вважати, що він полягає здебільшого постановці питання
щодо можливості підвищення ефективності використання обмежених суспільних
ресурсів (суспільних гро
- Київ+380960830922