РОЗДІЛ 2.
НАУКОВІ ЗАСАДИ І СТАН УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ У ЗАГАЛЬНОСВІТНІХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
2.1. Тенденції становлення теорії управління загальноосвітніми навчальними
закладами в процесі розвитку інноваційної діяльності
Категорія “тенденція” (від лат. tendentia – спрямованість) за визначенням
філософського енциклопедичного словника “… є формою прояву законів, які взагалі
не мають іншої реальності, а відображаються в наближеному вигляді” [491,
с.646]. У науково-педагогічній літературі поняття “тенденція розвитку і
функціонування системи освіти” трактується по-різному. Деякі автори відносять
до них існуючі об’єктивні протиріччя, що притаманні закладам освіти та
управління ними; інші аналізують і систематизують умови, в яких існує освіта;
ряд дослідників визначають найбільш впливові фактори, які позначаються на
діяльності установ та закладів освіти. Ми погоджуємось з думкою М.О.Кириченка
[215, с. 62], про те, що “тенденція” – це узагальнююче поняття, яке втілює в
собі постійні протиріччя, умови, фактори тощо, які носять систематичний
характер і здійснюють суттєвий вплив на якість функціонування системи в цілому
та її структурних компонентів.
Головні тенденції, які притаманні сучасній освіті в Україні, можна визначити
тільки аналізуючи процеси, що відбуваються в державі як складній
соціально-економічній системі, а також у єдності з розвитком міжнародної
освітньої сфери. Тенденції розвитку системи освіти, згідно з однією із суттєвих
ознак системних утворень, впливають на всі підсистеми, в тому числі й на
управління, що в свою чергу відбивається на його закономірностях.
До основних тенденцій розвитку освіти на сучасному етапі державотворення
віднесені: пріоритетність загальнолюдських цінностей та гуманістичної
спрямованості і водночас неприпустимість національного нігілізму; активізація
суспільних і державних зусиль для виведення освіти на рівень міжнародних
стандартів і досягнень в цій сфері; розвиток освіти на основі новітніх
психолого-педагогічних технологій; відхід від принципів авторитарної,
заідеологізованої педагогіки, нівелювання природних індивідуальних особливостей
всіх, хто навчається; радикальна перебудова управління сферою освіти через її
демократизацію, децентралізацію, створення регіональних систем управління
навчально-виховними закладами [134, с. 8].
Розглянемо тенденції розвитку теорії управління ЗНЗ в сучасних умовах із
загальної характеристики управління соціальними (соціально-педагогічними)
системами. Для цього визначимося, що загальноосвітній навчальний заклад є
відкритою соціальна-педагогічною системою, в якій утверджуються освітні
інновації, самостійні рішення членів педагогічних колективів та їх керівників;
основними компонентами цієї системи виступають учасники навчально-виховного
процесу (керівники; педагогічні працівники, психологи, бібліотекарі; інші
спеціалісти; батьки або особи, які їх замінюють [175]), їх взаємозв’язки та
взаємозалежність.
Аналізуючи теоретичні основи управління ЗНЗ (тенденції, закономірності,
принципи), важливим виступає розуміння змісту наук про управління соціальними
системами в історичній логіці їх розкриття, виокремлення потреби у виникненні
нових наукових тенденцій і галузей, здійснення аналізу досліджень зарубіжних і
вітчизняних учених у цій галузі, розкриття проблем виникнення необхідності у
розробці нових галузей управління соціальними системами в умовах здійснення
інноваційної діяльності.
У такій послідовності розглянемо розвиток науки про управління ЗНЗ вітчизняними
і зарубіжними вченими, виокремимо тенденції, наукові підходи і принципи,
функції, форми і методи управління ЗНЗ в умовах здійснення інноваційної
діяльності.
Будь-яке управління характеризується двома підсистемами – керуючою і керованою
в межах єдиної самокерованої системи; цілеспрямованістю процесів впливу;
наявністю програми як сигнально-інформаційного носія, за допомогою якої одна
система впливає на іншу; наявністю зворотних зв’язків; ентропійним характером
процесів впливу[17; 476; 431; 340; 339].
Керуюча підсистема видає відповідні команди (розпорядження, накази тощо), які
приймає до виконання керована підсистема за відповідними закономірностями,
охарактеризованими в наукових працях В.Афанасьєва, В.І.Бондаря, Р.Дафта,
П.Дракера, Г.А.Дмитренка, Г.В.Єльникової, Л.М.Калініної, Л.М.Карамушки,
О.М.Коберника, Н.Л.Коломінського, В.Лазарєва, В.І.Маслова, М.Мескона,
Н.М.Островерхової, В.С.Пікельної, М.Портера, М.М.Поташніка, В.І.Смірнова,
Ф.Тейлора, Л.Л.Товажнянського, А.Файоля, Р.І.Фатхутдінова, Ф.І.Хміля,
О.Т.Шпака.
У них визначено також основні технологічні стадії управлінської діяльності,
такі як: визначення мети управління; вироблення та прийняття управлінського
рішення на основі вивчення практики та тенденції поведінки керованого об’єкту;
організація виконання прийнятого рішення, яка передбачає доведення його до
керованого об’єкту, забезпечення підтримки стійкого взаємозв’язку між керованою
та керуючою системами та між їх елементами; створення матеріально-технічних та
інших передумов для вирішення прийнятого рішення; контроль за виконанням та
оцінка результатів управління з метою одержання інформації для прийняття нового
управлінського рішення [91].
Управління в англійському розумінні означає менеджмент (management) і
використовується в трьох основних значеннях [294, с.5–17]: “як функція,
спеціальний вид діяльності в організаціях; певна категорія людей, соціальний
прошарок тих, хто здійснює роботу з управління; спеціальна галузь, яка
допомагає здійснювати цю діяльність”.
Менедж
- Київ+380960830922