РОЗДІЛ 2
НЕПЕРЕРВНА ОСВІТА – ОСВІТА ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ
ЯК СВІТОВА ТЕНДЕНЦІЯ
У цьому розділі розглянемо, як процеси глобалізації та інтернаціоналізації
світового господарства впливають на розвиток неперервної освіти. Покажемо яким
чином економічна, політична, культурна діяльність виходить за межі окремої
територіальної юрисдикції і, відповідно, за межі національних держав.
Проаналізуємо соціальні й економічні тенденції, які диктують необхідність
розвитку нової парадигми освіти. Визначимо проекцію парадигми розвитку на сферу
освіти, що зумовлює виникнення нової парадигми, яка припускає ”включення”
кожної людини в безупинне середовище знань, цінностей, відносин, умінь і
компетенцій.
2.1. Вплив глобалізації та інтернаціоналізації світової економіки на розвиток
неперервної освіти
Освіта як суспільна підсистема перебуває у певній залежності від процесів, що
відбуваються у конкретному суспільстві, у цілому світі. При цьому системи
освіти, володіючи деякими загальними інваріантними характеристиками, завжди
залишаються культурно зумовленими конфігураціями. У наш час в освіті
відбувається певний злам, що визначається тенденціями світового прогресу і
потенціалом внутрішніх змін. Провідна роль у цих процесах належить глобалізації
економіки.
В умовах динамічного розвитку світової і національних економік, характерною
особливістю яких є перехід від економіки індустріального типу, в якій головним
об’єктом виступали виробники масової продукції, до економіки, де визначальним є
виробництво унікальної продукції з широкою номенклатурою технічних показників,
відбулися значні зміни, що вплинули на всі елементи виробничого процесу і
менеджменту.
Розвиток інформаційних технологій і зумовлене цим прискорення комунікації стали
важливим фактором у глобалізації виробництва, інтеграції фінансових ринків та
поглибленні конкуренції на світових ринках. Ці процеси проявляються в
масштабних діях, спрямованих на лібералізацію торгівлі, відміну тарифних
бар’єрів і вирівнювання тарифних ставок, створення сприятливих умов для
переміщення капіталу та технічного прогресу в галузі комунікацій, перетворюючи
світ в один глобальний ринок.
Глобалізація означає виникнення загальної економіки на основі швидкого розвитку
технологій, прискорення руху фінансового капіталу в умовах нерегульованих
ринків капіталу і посилення міжнаціональної мобільності робочої сили. Ця
тенденція світового розвитку, на нашу думку, ознаменувала собою кінець холодної
війни і перехід до ринкової моделі економіки у світовому масштабі.
Прискорювачами глобалізаційних процесів, як уже зазначалося, виступили розвиток
інформаційних технологій, а також економічна конкуренція з Японією, нафтова
криза, падіння Берлінської стіни, демократизація країн Східної Європи та ряд
інших факторів.
На відміну від традиційних міжнародних відносин, що базуються на взаєминах і
взаємодії між націями, глобальні відносини, як стверджує А.Джідденс, означають,
що економічна, політична і культурна діяльність виходять за межі окремої
територіальної юрисдикції і, відповідно, за межі національних держав [305,
с.181?183]. Так, нині, продовжує думку вчений, існує більше 600
транснаціональних мегафірм, що випускають до 20% усієї світової продукції.
Паралельно з транснаціональними промисловими корпораціями, розвивається
загальносвітовий електронний фінансовий ринок, щоденна обіговість якого, за
даними Х. Полфа, становить до трильйона доларів [401, с.21].
Одночасно з економічною відбувається політична і культурна глобалізація.
Остання виражається насамперед у розвитку телекомунікацій, повсюдної
комп’ютеризації, у всезростаючому доступі до світової мережі, а також у
збільшенні крос-культурних, сімейних, соціальних, організаційних, релігійних і
політичних зв’язків. Нині уже більше 75% робочої сили розвинених країн, –
зазначає В.Ватерс, – припадає на сферу виробництва і поширення інформації [450,
с.127?134].
За цих умов актуальною є вимога до країни, що прагне бути конкурентоспроможною
на світовому ринку, включає наявність здатності за рахунок інноваційних
технологій і розвитку відповідної інфраструктури забезпечити стабільне
зростання обсягу продукції і зайнятості населення, залишаючись при цьому
відкритою для міжнародної конкуренції. Слід зазначити, що все це має
супроводжуватися зростанням мобільності праці і капіталу та створенням
суспільства, заснованого на знаннях, що відкриває нові обрії для освіти і
навчання.
Як бачимо, нові соціальні й економічні тенденції диктують необхідність нової
парадигми розвитку, основу якої становлять культура світу й екологічно здоровий
стійкий розвиток. Проекція глобальної парадигми розвитку на сферу освіти
зумовлює створення нової парадигми в цій сфері. Нова парадигма освіти припускає
“включення” кожної людини в безупинне середовище знань, цінностей, відносин,
умінь і компетенцій.
Характерна особливість нової парадигми полягає в переорієнтації системи на
потреби розвитку людини і надання їй можливостей більш ефективної участі в
сфері праці. Такий підхід утверджує пріоритетну роль знань і навчання в
структурі суспільства та визнає знання головною цінністю як людини, так і
суспільства. Провідне місце знань у суспільстві означає виникнення
постіндустріального суспільства, заснованого на знаннях. Як зазначалося під час
зустрічі глав держав і урядів країн Європейського союзу в Лісабоні в березні
2000 р., Європа вступає в нову епоху під назвою “століття знань” [343, с.13].
Надання такого вагомого значення знанням і освіченості громадян свідчить про
перегляд традиційних уявлень про навча
- Київ+380960830922