РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Під нашим наглядом знаходилося 124 хворих на СЧВ з клінічними проявами ВГН.
Діагноз СЧВ встановлювався на підставі наявності не менше чотирьох критеріїв,
запропонованих Американською ревматологічною асоціацією 1982 р., доповнених у
1997 р. Американською колегією ревматологів [16, 177, 288]. Клінічні ознаки ВГН
включали наявність не менше ніж у двох аналізах сечі протеїнурії, що перевищує
0,5 г/л та/або гематурії (не меншої за 5 змінених еритроцитів у полі зору).
Усім 124 пацієнтам при першому надходженні до клініки проводилося ПМДН. 31 з
них за медичними показаннями здійснювалося повторне ПМДН через 6-8 місяців
після проведення курсу імунодепресивної терапії. Крім того, у 33 з цих хворих
вивчено характер перебігу ВГН при вагітності.
Серед обстежених хворих були 99 жінок (79,8 %) і 25 чоловіків (20,2 %) у віці
від 16 до 58 років. Термін спостереження за хворими коливався від 6 місяців до
22,4 року (середні строки становили 9,8 ± 5,7 року). За час спостереження було
17 летальних кінців (13 жінок і 4 чоловіки), 12 з яких були обумовлені
термінальною стадією ниркової недостатності.
У всіх хворих у динаміці вивчалися: АТ, добові втрати білка з сечею, ступінь
гематурії, рівні еритроцитів крові та гемоглобіну, а також плазмові значення
креатиніну і сечовини. Величину протеїнурії встановлювали як мінімальну,
помірну і значну за добовою екскрецією білка з сечею до 1,0 г, від 1,0 до 3,0 г
і ту, що перевищувала 3,0 г відповідно. Гематурію оцінювали в пробі Нечипоренка
і визначали за кількістю еритроцитів до 10х106/л – як мінімальну; за кількістю
еритроцитів від 10х106/л до 100х106/л – як помірну; і за кількістю еритроцитів,
що перевищує 100х106/л,– як значну.
У 64 хворих проводилися дослідження крові на наявність АФАт; визначалися
антитіла до кардіоліпіну класу IgG з допомогою наборів фірми «ICN». Клінічно
АФС діагностувався на підставі Інтернаціонального консенсусу класифікаційних
критеріїв АФС [190].
Параметри ниркової гемодинаміки, що включали клубочкову фільтрацію, нирковий
плазмотік і фільтраційну фракцію, вивчали в динаміці до і після проведення
імунодепресивної терапії у 32 хворих. Клубочкова фільтрація визначалася за
кліренсом ендогенного креатиніну, нирковий плазмотік – за кліренсом діадону або
парааміногіпурату з корекцією на стандартну поверхню тіла (1,73 м2).
Фільтраційну фракцію розраховували за формулою [263]:
ФФ = КФ / НПТ х 100 %, (1)
де ФФ – фільтраційна фракція; КФ - клубочкова фільтрація, НПТ – нирковий
плазмотік.
Черезшкірна біопсія нирок проводилася за стандартною методикою із застосуванням
голок «Unicut» (17-gauqe) фірми «Angiomed» (Німеччина) під контролем
ультрасонографічного сканера AJ-5200 фірми «Dornier» (Німеччина) [118, 164,
283]. Усі хворі давали письмову згоду на проведення біопсії. При відборі хворих
на біопсію нирки для зменшення ризику ускладнень виключалися випадки із
загальноприйнятими протипоказаннями до її проведення. Біоптати нирок вивчалися
з допомогою СМ, ІФМ і ЕМ.
Після оцінювання клініко-лабораторних показників і морфологічної картини нирок
усім хворим призначалася імунодепресивна терапія, що включала глюкокортикоїди і
препарати цитотоксичної дії (циклофосфан та/або азатіоприн). Дозування
глюкокортикоїдів і цитостатиків, тривалість їх застосування і методи введення
встановлювалися на підставі оцінювання клініко-лабораторних параметрів і
морфологічної картини нирок індивідуального хворого [89, 97, 98, 193].
Клінічна ефективність проведеної терапії оцінювалася через 4-7 місяців як:
1 – повна ремісія – при протеїнурії, що не перевищувала 0,1 г/доб; за
відсутності гематурії або наявності одиничних еритроцитів у полі зору; АТ, що
не перевищував 130/80 мм рт.ст.; і при рівнях сироваткового креатиніну 0,11 -
0,12 ммоль/л і менших;
2 – часткова ремісія – при рівнях протеїнурії, що не перевищували 1,0 г/доб або
при їх зниженні в 2 рази і більше порівняно з вихідними величинами; рівнях
гематурії не вищих від 10.000 в 1 мл або їх зниженні в 2 рази і більше
порівняно з вихідними; значеннях АТ, не більшими за 130/80 мм рт.ст., і рівнях
креатиніну сироватки не вищих від 0,11-0,12 ммоль/л;
3 - відсутність ефекту – за відсутності динаміки даних клініко-лабораторних
показників;
4 – погіршення клінічної картини ВГН – при збільшенні значень креатиніну
сироватки на 30 % і більше порівняно з початковими, зростанні рівнів
протеїнурії, гематурії і підвищенні АТ («нефритичне погіршення»); або при
збільшенні протеїнурії до 2 г/доб або подвоєнні її за фонових рівнів 3,0-3,5
г/доб без зміни рівнів креатиніну сироватки і підвищення АТ («протеїнуричне
погіршення»).
При СМ зміни із залученням до патологічного процесу 50 % клубочків і більше
позначалися як дифузні, а менше 50 % клубочків – як фокальні. Глобальними були
зміни, що охопили більше половини капілярів клубочка, а сегментарними – менше
половини. Мезангіальна гіперклітинність виявлялася за наявності не менше трьох
мезангіальних клітин у мезангіумі в зрізах завтовшки 4 мікрони. Ендокапілярною
проліферацією вважали ендокапілярну гіперклітинність, обумовлену збільшенням
числа МК і ЕК і наявністю інфільтрації ПЯЛ і моноцитів, яка призводила до
звуження просвіту гломерулярних капілярів. Значні потовщення капілярних стінок,
обумовлені інтенсивною субендотеліальною депозицією ІК, позначалися як «дротяні
петлі». Екстракапілярну проліферацію (клітинні півмісяці) виявляли за наявності
екстракапілярної проліферації клітин більш ніж двох клітинних шарів, що займали
1/4 або більше окружності гломерулярної капсули. Виділяли клітинні,
фіброклітинні та фіброзні півмісяці. За поширеністю півмісяців у клубочку ми
розрізняли півм
- Київ+380960830922