РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ У КОНТЕКСТІ
ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
2.1. Культурно-історичні особливості формування західноєвропейського стилю
соціалізації нових генерацій
Способи соціалізації молоді у різних спільнотах визначаються багатьма
обставинами. Проте загальнотипологічні їх ознаки залежать насамперед від рівня
історичного розвитку суспільства та його культурних особливостей. Перша
обставина відображається поняттям формаційного типу суспільства, а друга — його
цивілізаційною приналежністю та культурною специфікою.
Сукупне відображення цих сутнісних характеристик суспільства (або групи
суспільств) у процесі соціалізації утворює систему її стійких специфічних
особливостей (стиль), притаманних саме для певного суспільства. Спираючись на
дослідження всесвітньо-педагогічного процесу, здійснене російським ученим Г.Б.
Корнетовим, можливо виокремити найпоширеніші нині у світі стилі соціалізації,
які сформувалися на грунті педагогічних та релігійних трацицій Далекосхідної,
Південноазіатської, Близькосхідної та Західної цивілізацій [101,7].
Наскрізну ідейну вісь, яка відображає особливості того чи того стилю
соціалізації, утворює притаманне певному суспільству та його культурі розуміння
феномена людини. За своїм змістом соціалізація і є універсальним способом
суспільного становлення та реалізації (самореалізації) людини. Цей процес
передбачає, зокрема, утвердження культурних смислів людського життя. Такі
смисли формують свідомість людей переважно завдяки культурним символам,
образам, поняттям . Одним з таких базових концептів культури і є уявлення про
ідеал або канон довершеної людини. Саме цей ідеал, набуваючи конкретної
інтерпретації в педагогічній діяльності суспільства, надає змогу суспільно
необхідним чином спрямовувати розвиток молодої особистості.
І.С.Кон зауважує з цього приводу, що "саме від нормативного канону дорослої
людини безпосередньо залежить те, чого люди (спільнота) домагаються від дитини
і яким чином вони це роблять" [96, 110]. І продовжує: "з'ясування властивого
певній культурі канону дорослої людини — необхідна передумова розуміння
специфічного для цього народу стилю соціалізації" [96, 110].
Проте нормативний канон особистості як мета соціалізації не є тотожним
ідеальному. Суспільні інституції, серед яких сьогодні освітня посідає одне з
чільних місць, прагнуть наблизити становлення соціально зрілої особистості до
ідеалу через формування її соціального характеру. На відміну від
індивідуального характеру, який цілісно виражає відмінність однієї людини від
іншої, соціальний характер охоплює загальні риси особистості, властиві
більшості членів певної суспільної групи [182, 28 – 33].
Ці висновки мають безпосереднє методологічне значення і показують, що
визначення специфіки сучасного західноєвропейського стилю соціалізації молоді
передбачає необхідність дослідження, по-перше, уявлень про ідеальний тип
особистості та відповідні їм засади соціалізації у країнах Західної Європи. Ця
обставина зумовлює аналіз культурно-історичної генези як цих ідей, так і,
по-друге, історично-культурного розвитку суспільних умов та механізмів
соціалізації молоді у цих спільнотах. Останнє виводить на проблему розвитку та
діяльності відповідних інституцій соціалізації молоді та їх взаємодії. Оскільки
інституції освіти відіграють провідну роль як у процесі соціалізації загалом,
так і у наданні цьому процесові певних типологічних стійких ознак (стилю), в
цьому розділі приділяється значна увага історичному становленню та розвитку
саме цих інституцій.
Розвиток західноєвропейської спільноти, а разом з тим і притаманних їй способів
та засад соціалізації, характеризується деякими універсальними тенденціями. Це,
зокрема, зростання складності та динамізму соціальних відносин, послідовні
видозміни способів суспільного виробництва і суспільного життя, становлення
індустріального, а нині й постіндустріального суспільства з притаманною для
нього спрямованістю до інновацій, змін, руху, творчості. І цим пояснюється одна
з найприкметніших особливостей європейського стилю соціалізації молоді — його
відкритість. Розглянемо це питання докладніше.
Відома американська дослідниця Маргарет Мід (1901 – 1978), аналізуючи проблеми
соціалізації молоді в контексті культурно-історичного розвитку, розрізняє три
типи культур: постфігуративні, в яких дітей навчають здебільшого на прикладі
предків; конфігуративні, в яких діти та дорослі мають за життєві зразки
переважно рівних собі за віком; префігуративні, в яких дорослі навчаються
навіть у власних дітей.
На думку М.Мід, постфігуративна культура притаманна здебільшого патріархальним,
традиційним суспільствам. Як відомо, в примітивних суспільствах соціалізація не
виокремлювалася як самостійне суспільне завдання, оскільки сама
соціально-педагогічна діяльність ще не була особливою сферою цілеспрямованої
людської активності.
Вкрай сповільнений та низький рівень суспільного розвитку зумовлював досить
прості та неспеціалізовані механізми передавання головних культурних цінностей
та надбань новим генераціям. За умов, коли знаряддя та спосіб праці залишалися
незмінними впродовж багатьох генерацій, підготовкою до життя ставало, по суті,
саме життя. Діти, включаючися з семи-восьмирічного віку до посильної трудової
діяльності, поступово засвоювали соціальні норми колективної діяльності та
співжиття від дорослих, що працювали поруч.
Традиційні вимоги до соціалізації були зумовленими більше необхідністю
виживання, ніж розвитку спільноти та індивіда. Різноманітні громадові та
релігійні норми і табу виконували регулят
- Київ+380960830922