РОЗДІЛ 2
Оцінка основних чинників розвитку і територіальної організації митної
діяльності в Україні
Проблема територіальної організації митної діяльності передбачає аналіз впливу
території з її природними, трудовими і виробничими ресурсами на ефективність
розміщення об’єктів митної служби, зв’язків між ними та особливості управління.
Ці ресурси та параметри території виступають у формі внутрішньодержавних
чинників, головні з яких ми розглянемо.
2.1. Історико-географічний чинник
Історико-географічний чинник засвідчує в ретроспективному аспекті участь
території нинішньої України у зовнішньоторговельних стосунках ще з VII–VI ст.
до н. е., її досвід в організації митної діяльності за різних
суспільно-історичних формацій і державних утворень, який дає змогу глибше
пізнати суть порівняльної ефективності розміщення митних об’єктів, насамперед
митних переходів (пунктів пропуску) через державний кордон та центрів
управління митною діяльністю. Завдяки характеристикам цього чинника в
монографіях і наукових працях Л. В. Деркача і А. П. Павлова [67; 234; 235],
навчальних посібниках з основ митної справи та ґрунтовних статтях ряду авторів,
Україна нині у повній мірі стала враховувати його дію для подальшого впевненого
розвитку і поліпшення процесу розміщення об’єктів митної діяльності [157].
Як відомо, одним з перших учнів і послідовників Ісуса Христа був митник Матвій,
який ще до пізнання і розуміння Бога збирав податки для імперського Риму.
Згадують, що він був чесною, розумною і порядною людиною і завжди лагідно та
уважно ставився до платників податків, а після знайомства з Ісусом Христом
відмовився від свого багатства, пішов за сином Божим і завжди знаходився біля
нього. Видно, саме як митник Матвій виробив у собі чудову звичку все звіряти,
запам’ятовувати і записувати. Тому він і став автором найпершого Євангелія від
Матвія.
Охоплює віки й історія митниці та митної справи у нашій державі.
В. Паїк у книзі “Корінь безсмертної України” [239], доповненій атласом “Україна
в минулому і сьогоденні” [240], свідчить, що теперішня територія України є
однією з найдревніших земель, яку можна порівняти з давнім Єгиптом,
Месопотамією, Північною Індією, Північно-Східним Китаєм.
Започаткування митної діяльності на українській землі належить скіфським
племенам, які у VIII–VII ст. до н. е. прийшли у степове Причорномор’я із-за
Дону. Скіфи (скити, сколоти) ще до приходу сюди греків мали найкращу і
найшвидшу армію (добре озброєне військо) і жили, за свідченням Геродота, за
рахунок нападів на інші племена. Вони в різних місцях України по-різному
називалися – таври, агатири, неври, гелони, алазони, сармати, меоти тощо. Крім
військових пограбувань, вони мали ще одне важливе заняття і джерело збагачення
– вели торгівлю з грецькими колоніями у Північному Причорномор’ї, які появились
тут ще з V ст. до н. е. (Понтійське (Боспорське) царство, Тіра, Херсонес,
Феодосія, Ольвія, Пантікапей, Танаїс, Фанагорія). Саме скіфи першими
запропонували світовому ринкові свої традиційні товари – зерно, мед, віск,
хутра. За свій товар вони отримували вина, ювелірні прикраси, предмети
розкоші.
Слово “таможня” утворилось від тюркського слова “тамга”, яке означало в кочових
народів Середньої Азії “клеймо”, що ставилось на різних предметах як знак
власності. У стародавній Русі в епоху монголо-татарського іга “тамгою” називали
торгове мито.
Пізніші відомості про мито на території сучасної України належать до ІХ ст.
Саме тоді на землях України виникає і розвивається держава Київська Русь. У
фінансуванні діяльності князів головну роль відігравала данина. До інших джерел
княжих доходів належали плата за судочинство, штрафи і мито. Головною торговою
артерією для Києва став славнозвісний шлях “із варяг у греки”. Він проходив
вниз по Дніпру, перетинав Чорне море і впирався в Константинополь – цей
величезний ринок, куди з’їжджалися купці зі всього Середземномор’я. Відтак,
заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі. Не
випадково, що першою угодою, укладеною київськими покровителями, став договір
князя Олега з Візантією (911 р.), згідно з яким руським купцям у
Константинополі створювалися сприятливі умови. За Руссю визнавалося, зокрема,
право безмитної торгівлі. “Нехай, – говориться у договорі про руських купців, –
входять до міста... і торгують скільки їм треба, не сплачуючи ніяких зборів”.
Везли руські купці до Константинополя хутро, льон, мед та інші товари. Князь і
його дружинники чітко стежили, щоб кожен руський і заморський купець справно
сплачував мито. Тобто у Київській Русі мито означало податок, сплачуваний за
перевезення товарів, перегін худоби через кордони певних територій. Отже,
Київська Русь вже тоді мала власну митну систему, стягувала (збирала) і, за
домовленістю із суміжними країнами, сплачувала митні податки.
У 1288 р. був виданий Острогомський митний статут, у якому мова йшла про купців
з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, вже
тоді українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними
статутами, діяли в єдиному правовому полі з іншими західними сусідами.
На підступах до Києва, Вишгорода та інших міст Київського князівства будувалися
застави-фортеці, де вповноважені князем збирачі збирали мито за перевезення
товарів та прогін худоби. На захист державних кордонів, як згадують народні
билини, залучалися славетні Добриня Нікітич, Ілля Муромець, Олекса Попович.
Досить складний порядок митних стосунків існував в Україні і за
Литовсько-Польської держави. Була встановлена чітка система митних зборів за
ввіз та вивіз різноманітних
- Київ+380960830922