РОЗДІЛ 2
Соціальні проблеми трансформації сільського життєвого середовища
2.1. Стан та перспективи модернізації сільської поселенської мережі
Найважливішою складовою соціальної сфери села є сільське життєве середовище.
Незважаючи на розбіжності у розумінні соціологами та економістами як змісту,
так і кордонів “сільського життєвого середовища”, більшість дослідників
включають в нього три обов’язкові компоненти: природний, матеріально-речовий і
духовно-психологічний. Іншими словами, “сільське життєве середовище” можна ще
визначити як сукупність елементів сільського соціального простору та об’єктів
соціальної інфраструктури села, що спрямовані на забезпечення життєдіяльності
сільського населення [101]1
[1) [101] Прокопа І.В., Мотрунич Д.О., Шепотько Л.О. Виробнича сфера села і
сільське життєве середовище /НАН України, Ін-т економіки. – К.. 2001. –
С.30.]). Щодо природного чинника, який у значній мірі є атрибутивним і
визначальним у розумінні специфіки сільськогосподарської праці та сільського
способу життя, то його детальний аналіз виходить за межі даного дослідження.
Саме через те ми особливу увагу приділяли визначенню тенденцій у розвитку
матеріально-речових та духовно-психологічних факторів сільського життєвого
середовища.
Однією з найдавніших підструктур соціальної диференціації суспільства є
розподіл за територіальною, поселенською ознакою. Для визначення такого роду
нерівності в соціології вживається термін соціально-територіальна структура,
який за змістом має складну ієрархію і включає такі поняття як населення і
територія держави, регіону, загальна система розселення. Під розселенням
розуміється розміщення людей на певній території, а саме розподіл поселень по
території, людей по поселенням, а також їх розселення у населених пунктах.
“Звичайно, - підкреслюють І.Прокопа, Л.Шепотько, - система розселення, що
формувалася протягом століть, - не лише перевірене часом раціональне
розташування людей у природному середовищі, а й матеріалізоване пристосування
ними природних умов до своїх потреб і нагромаджені у межах поселень і на
прилеглих територіях різноманітні засоби, необхідні для життя, праці та
відпочинку” [99]1
[1) [99] Сільський сектор України на рубежі століть. У двох томах. Т.1.
Потенціал сільського сектора /Л.О.Шепотько, І.В.Прокопа, С.О.Гудзинський та ін.
– Ін-т економіки НАН України, 2000. – C.339.]). Таким чином, в основі будь-якої
системи розселення населення лежить поселенська мережа, іншими словами, місце
проживання людей.
Люди, що проживають на певній території, утворюють специфічну територіальну
спільність, яка ґрунтується на історичному минулому території, економічному
житті, політичних, соціальних і духовних умовах існування. Утворюється
соціальне середовище, у якому реалізуються життєві інтереси людини,
відбувається процес її соціалізації. І якщо територія і поселення є просторовою
характеристикою суспільства, то утворена на їх базі спільність - елементом його
соціальної структури. Засвоюючи територію економічно, політично, соціально і
духовно, особа як би закріплюється за цією територією. Звичайно, протягом
життя, здійснюючи соціальну кар'єру, індивід може переміщуватися не лише у
соціальному, але й у фізичному просторі, тобто змінювати місце свого
проживання, мігрувати. Наразі частка сільських поселень у загальній
поселенській мережі України досягає 95,5%. Проте відбувається процес скорочення
кількості сільських населених пунктів в розрахунку на один міський. Так, у 1959
році на одне міське поселення припадало 39 сільських, то у 1979 – 23, а 1999 –
21 [99]2
[2) [99] Там само.]).
Історично усі поселення поділяються на сільські та міські. Але саме сільські
поселення були вихідною точкою початку людської цивілізації. Не випадково
К.Маркс назвав село "відправною точкою історії"[252]3
[3) [252] Маркс К. Критика политической экономии:(черновой набросок 1857 - 1858
годов).-Маркс К., Энгельс Ф. Соч.,2-е изд.-Т.46. -Ч.1.- С.470.]). Землеробство
і скотарство були першими видами власне трудової діяльності людини. Це
підтверджують археологічні знахідки у розкопках стоянок первісної людини,
зокрема трипільської культури (3 тисячоліття до н.е.), на території сучасної
України. Виникнення ремісництва та торгівлі, майнове розшарування призвели до
появи нових типів поселень-градів (міст). Сама назва перших поселень свідчить
про осілий, землеробський їх характер (село, сельцо - від "седати", "сідати").
Через те важливою рисою будь-якого розселення є господарське засвоєння певної
території: поселення пов'язане з виробництвом, а місце проживання - із місцем
праці. І залежність тут обопільна.
Як відомо, колишня Російська імперія була аграрною країною, понад 80% населення
якої проживало по селах. За часів Радянської влади ситуація змінилася на
протилежну. Внаслідок індустріалізації, колективізації, неодноразових
реорганізацій аграрного сектору і сільської поселенської мережі питома вага
сільського населення скоротилася у 2,5 рази. Напередодні першої світової війни
в Росії налічувалося 20 млн. селянських дворів, серед яких було 65% бідняцьких,
20% середняцьких та 15% куркульських господарств. Основними типами поселень
були поміщицькі садиби, фабричні села, посади, дрібні містечка, села, хутори,
стариці та інші [253]1
[1) [253] Сельское хозяйство СССР. - М.,1971.- С.9.]). Головною поселенською
чарункою у сільській місцевості був селянський двір.
У 20-30 роки була фактично ліквідована хутірська форма розселення, що мала
значне поширення в Україні. Сільське населення було сконцентроване у селах -
центрах колгоспів. З'явилися нові типи поселень - радгоспні селища
- Київ+380960830922