Розділ 2
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДIЯЛЬНОСТІ
СПІЛОК МОЛОДІ у др. пол. ХІХ–ХХ століттях
2.1. Стан дослідженості українського молодіжного руху в
педагогічній науці
Дослідження українського молодіжного руху зумовлює необхідність насамперед
чіткого розуміння суспільної сутності цього явища, його місця і ролі в процесі
соціалізації молодого покоління. Це вихідний пункт усвідомлення проблемного
поля та специфіки дослідження зазначеного соціально-педагогічного феномена.
Отже, безпосереднім теоретичним підґрунтям такого наукового пошуку має бути
загально-педагогічний розгляд його предмета, методології, а також стану
дослідженості українського молодіжного руху в педагогічній науці.
Не дивлячись на те, що історія діяльності громадських молодіжних об’єднань в
Україні має глибокі корені, вивчення її історико-педагогічного та сучасного
соціально-педагогічного аспектів все ще знаходиться на початковій стадії
дослідження. Аналізуючи зазначене питання, Н.М.Лавриченко зауважує, що
“проблема впливу цих організацій на соціалізацію молоді є надзвичайно складним
і тонким питанням. Ще проблемніше говорити про участь педагогів в їхній
діяльності, хоча така розмова і є абсолютно необхідною” [293, c.321].
Стан дослідженості проблеми зародження та становлення соціально-педагогічних
засад діяльності українських молодіжних громад та товариств ХІХ – 20–30-х рр.
ХХ століть у найбільш узагальненому та концентрованому вигляді знайшов своє
відображення в наукових працях І.О.Андрухіва [16] та С.О.Черкасової [697].
Серед дореволюційних видань заслуговують на увагу праці С.В.Ашевського «Русское
студенчество в эпоху 60-х годов (1855-1863)» (1907 р.) [26], Р.К.Видріна
«Основные моменты студенческого движения в России» (1908 р.) [107],
С.П.Мельгунова «Из истории студенческих обществ в русских университетах» (1904
р.) [360] i М.П.Плевако “З історії української студентської громади в Харкові”
[456], в яких розкриті окремі аспекти діяльності студентських організацій в
Україні.
Варто зазначити також праці О.С.Вахнянина [70], С.Д.Левицького [309],
О.Н.Тисовського [644] і К.Ю.Трильовського [117], які не лише безпосередньо
брали участь у створенні та організації роботи молодіжних товариств кінця ХІХ –
20–30-х рр. ХХ століть, а й описали їхню діяльність.
У розробці теоретико-методологічних засад соціально-педагогічної діяльності
українських молодіжних товариств особливу роль відіграв професор Мюнхенського
Українського Вільного Університету Г.К.Ващенко. У своїх працях [71-75] він
проаналізував процес функціонування кількох молодіжних об’єднань та визначив
соціально-педагогічні особливості їхньої діяльності. Зокрема, на його думку,
основне завдання діяльності молодіжних товариств полягає у “вихованні в нашої
молоді палкої любові до України” [71, c.237].
Недостатньо дослідженою залишається проблема діяльності небільшовицьких
громадських молодіжних об’єднань першої половини 20-х років ХХ століття, які
діяли в Радянській Україні. Лише в окремих працях (В.І.Гайдукевич [111],
А.Я.Лейкін [312], Л.П.Шацкін [705]) зазначена проблематика знайшла своє
відображення.
Bагомий внесок у дослідження українського молодіжного руху періоду ХІХ –
20–30-х років ХХ століть вніс В.С.Леник [314-318], який проаналізував значний
обсяг фактичного матеріалу, виділив найбільш яскраві аспекти соціально значущої
та суспільно корисної діяльності молодіжних товариств.
Новий імпульс проблема дослідження українського молодіжного руху одержала у
90-х роках минулого століття. Зусиллями таких науковців, як: М.Ф.Головатий
[121-124], В.А.Головенько [125-127], О.А.Корнієвський [273, 274],
В.М.Окаринський [425], Р.С.Пальчевський [442], В.І.Прилуцький [500], Б.П.Савчук
[562, 563] та І.І.Шумський [720] не лише схарактеризована історія українського
молодіжного руху, а й знайшли відображення численні аспекти
соціально-педагогічної діяльності молодіжних громад і товариств ХІХ – ХХ
століть. Зокрема, у монографії Б.Савчука “Український Пласт. 1911-1939”
розкрито роль і значення діяльності Пласту в підготовці молоді до самостійного
трудового життя, а також схарактеризовано форми і методи самовиховання, що
практикувалися в цій організації [562].
Об’єктивний і неупереджений підхід до аналізу досліджень радянського періоду
дає можливість виокремити наукові праці, в яких відображена участь ЛКСМ України
у соціально значущій і суспільно корисній діяльності. Так, у дослідженні
В.І.Гайдукевич [111] розглядається проблема участі комсомолу в створенні
системи професійно-технічної освіти в Україні. Увагу особливо акцентовано на
тому, що “виявлені дослідницькі матеріали дозволили проаналізувати основні
напрями і зміст діяльності комсомолу як організатора шкіл ФЗУ, творця
професійно-технічної школи в Україні: це насамперед теоретичне обґрунтування
сутності школи робітничої молоді, широке використання можливостей молодіжної
преси для пропаганди робітничої освіти, висвітлення особливостей становлення і
розвитку шкіл ФЗУ; об’єктивний аналіз недоліків у вирішенні завдань професійної
підготовки і вихованні кваліфікованих робітничих кадрів у республіці” [111,
с.183].
Зазначена проблема також відображена у працях С.П.Аставіна [23], Л.М.Ачкасова
[25], Е.К.Заруді [25], В.I.Луківа [341], Е.В.Савиченко [561], Л.С.Шацкіна
[705], М.І.Шестова [709].
Незважаючи на значну ідеологічну заангажованість робота комсомолу із
студентською, робітничою і сільською молоддю в цілому мала
соціально-педагогічний характер. Про це, зокрема, свідчать і наукові праці
(Е.Ф.Артем`єв [20], В.І.Бузало [61], Е.П.Губін [95], М.Д.Мал