РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
2.1. Механізм взаємодії сфер і ланок фінансової системи та її завдання
Дослідивши сутність та склад фінансової системи, призначення окремих сфер і
ланок, перейдемо до аналізу механізмів її функціонування, яке ґрунтується, як
зазначалося, на кругообігу фінансових ресурсів. Важливим напрямом дослідження є
також визначення завдань фінансової системи, які обумовлюються функціями
фінансів, та їх інституціонального забезпечення. Тобто, виходячи із
діалектичного поєднання фінансової теорії й практики, необхідно виявити логічну
взаємозалежність між економікою та фінансовою системою, між функціями фінансів,
як єдиного суспільного інституту, та завданнями фінансової системи, через яку
вони реалізуються.
Виходячи із взаємозв’язку економіки та фінансів в узагальненому вигляді процес
взаємодії окремих сфер і ланок фінансової системи може бути представлений у
вигляді такої схеми - рис. 2.1. Охарактеризуємо зображені на ній процеси. З
метою конкретизації аналізу у функціонуванні фінансової системи доцільно
виділяти дві стадії: фінансове забезпечення виробництва ВВП і розподіл та
перерозподіл вартості виробленого ВВП.
Функціонування фінансової системи спрямоване на реалізацію суспільного
призначення фінансів, а саме забезпечення потреб окремих суб’єктів фінансових
відносин у коштах. З цією метою фінансова система має забезпечити:
- мобілізацію та оптимальне розміщення достатніх для забезпечення виробництва
певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;
- формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат
фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для
використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів;
- досягнення найвищої ефективності використання наявних фінансових ресурсів,
тобто максимізацію обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної
структури форм фінансового забезпечення;
- встановлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу виробленого
ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави.
Рис. 2.1. Організація взаємодії сфер і ланок фінансової системи
Як видно зі схеми, фінансові ресурси, що є основою забезпечення суспільного
виробництва, зосереджуються як безпосередньо на підприємствах, так і у
суб’єктів фінансового ринку - комерційних банків та інституціональних
інвесторів (інвестиційних фондів і компаній). Водночас ці суб’єкти є тільки
посередниками між продавцями та споживачами фінансових ресурсів. При цьому
значну частину ресурсів банків, складають розміщені у них тимчасово вільні
ресурси і доходи тих же підприємств та громадян. Але при цьому банки як
складова частина фінансового сектору економіки розглядаються і як продуктивна
сила, а тому враховується і їхня частка у виробленому ВВП. Інституціональні
інвестори виступають тільки посередниками у русі фінансових ресурсів від їх
постачальників (продавців) до споживачів (покупців).
Певна частина фінансових ресурсів спрямовується у страхові фонди. В умовах
ринкової економіки за наявності значної чисельності різноманітних
підприємницьких та фінансових ризиків це об’єктивна потреба. Страхування
спрямоване на забезпечення відновлення фінансових ресурсів при настанні певних
подій, не допускаючи їх відволікання на покриття збитків. Однак кошти страхових
фондів не вилучаються з обороту - надалі вони використовуються у кругообігу
через інституції фінансового ринку.
Таким чином, фінансові ресурси становлять основу функціонування економіки та
фінансової системи. У такому контексті їх розуміння С.В.Онишко пропонує ввести
у науковий оборот термін “фінансовий потенціал”, розуміючи під ним “комплекс
характеристик, здатних забезпечити цілісну оцінку, по-перше, фінансового стану
на макро- чи мікрорівні, по-друге, факторів чи умов зміни цього стану і,
нарешті, перспектив стійкого економічного зростання на макрорівні чи успішності
фінансово-економічної діяльності на мікрорівні” [127, 69]. Вважаємо, що з
позицій дослідження засад функціонування фінансової системи, подібний підхід є
правомірним й обґрунтованим, оскільки фінансовий потенціал відображає не тільки
масу наявних у суспільстві фінансових ресурсів, а й засади їх ефективного
використання.
На основі використання фінансових ресурсів на підприємствах створюється
відповідний обсяг ВВП, певна частина якого централізується державою в бюджеті
та цільових фондах, а інша набуває форми індивідуальних доходів підприємств
(прибуток) та робітників і службовців (заробітна плата). Значна частина
індивідуальних доходів спрямовується на забезпечення споживчих потреб
підприємств і громадян і таким чином завершує кругооборот ресурсів. Решта
набуває форми нагромаджень підприємств і заощаджень громадян, які є
потенційними джерелами інвестицій. Інвестиції прямо або через систему
фінансового ринку спрямовуються на збільшення обсягів фінансових ресурсів
підприємств, що, в свою чергу, є передумовою для забезпечення зростання обсягів
ВВП.
Основна частина централізованих в бюджеті та в цільових фондах коштів теж
витрачається безпосередньо в країні на фінансування поточних потреб. Певна ж
частина видатків, пов’язаних з економічною діяльністю держави, спрямовується на
інвестиції у формі капітальних вкладень і таким чином прямо сприяє зростанню
фінансових ресурсів. Крім того, залишки коштів бюджету і цільових фондів, якщо
вони зберігаються в установах комерційних банків, є джерелом формування
ресурсів цих банків.
За рахунок бюджету здійснюються платежі до міжнародних організацій та
міжнародних фінансових інституцій. У свою
- Київ+380960830922