РОЗДІЛ 2
КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ТЕОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ
Дохристиянська міфологія володіє «океаном» літератури; антична філософія теж
вивчена. А ось парадигмального підходу до міфології практично ніхто не
застосовував. Дослідники так чи інакше зачіпали зміст парадигм міфології, але
системно-структурний, цілісний їх аналіз відсутній. Учені також обережні й у
аналізі змісту релігійних одкровень: аналізують матеріал, але за межі канону не
виходять. Атеїстична література подеколи надає зразки критичності, але вона,
відкинувши ідею Бога, практично не зачепила канон. Християнська релігійна
філософія вивчається, щодо ж міфу справедливо написав А.Уотс: «Наскільки мені
відомо, книг про міфологію християнства ще не писали», і його роботу [679]
треба вважати першою спробою наукового аналізу християнської міфології.
Фольклорні засади міфу вивчалися [705], але аналізу потребують самі символи
міфу. Теологи будь-якої гілки християнства не терплять уживання терміна
«міфологія», наполягаючи на тому, що в християнстві важливі не міфи, а
історичні факти, підкреслюючи тим його історичний характер. Ми ж виходимо з
визначення, що міфології є «першими всезагальними історіями» [81, с. 17], тому
ніякого протиріччя тут немає. Міфологія ісламу представлена в літературі [141],
[256], [356], [357], [507], [534], [619].
2.1. Дохристиянські міфологічні уявлення щодо історії людства
Виявлення наукових засад міфу, а відповідно, і головних міфологічних парадигм
ми проводили з урахуванням важливої особливості міфологічної свідомості – її
космологічності. При аналізі міфології релігії ми стаємо на таку позицію:
канон, безумовно, поважати треба, але й «священних корів» інколи треба «доїти».
З найпрагматичніших і найраціональніших мотивів користі для них же самих.
Викладення матеріалу проводимо за таким планом:
підвалини моделюючого типу мислення;
особливість формування парадигм у міфології;
аналіз головних парадигм міфології по лінії моделі-зразка ІІ («картина світу»).
«Драбина»:
антропоморфізм – космізм – антропоцентризм;
– особлива тема «бездіяльного Бога», її зв'язок з міфом про Прометея;
центральні положення міфологій (синтези):
Центр Світу
Небесна драбина
Міст (дуга, райдуга)
Шлях
мрія про «культурного героя» як вічна, неперехожа духовна цінність.
Міф – символічна «мова», за допомогою якою людина описує, інтерпретує й моделює
навколишнє середовище (міфологія – комплекс символів /міфем/, на яких засноване
мислення і які суть максимально абстрактні образи, або психічні структури).
Ключове слово тут – «моделює», тобто міф створює модель реальності, причому –
найбільш достовірну, відтворюючу з себе реальність. «Функції моделей у фізиці,
біології, медицині тощо нагадують функцію міфів у якості парадигм» [749, с.
315]. Отже, кожен міф – парадигма. Схема ж міфології виглядає так: кожен міф –
парадигма–зразок І, сама ж міфологія – комплекс моделей-зразків ІІ, «картин»,
образів. Релігія представлена міфом і теологією, остання тут постає як
модель-зразок І, а міф – як «картина світу» (ІІ). Теологія – явище, що може
змінюватися й вдосконалюватися, міф («картина») ж може тільки глибше й
різнобічніше осмислюватися. Важливо, що в англійській і німецькій мовах існують
два терміни на означення поняття «віра, релігія»: belief (віра, переконання,
думка) і faith (віра) [30, с. 23, 145]; нім.: Glдube, Religion [603, с. 41].
Значення розрізняються: belief – теоретичні віра, а faith – віра релігійна
[157, с. 18]. Тут і можна бачити розділення за видами парадигм: теоретична віра
(belief) – модель-зразок І, а модель-»картина» (ІІ) – релігійна віра (faith). І
belief як явище вже стикається з науковою думкою. Наука ж завжди отримувала від
філософії методологію, а отже, її формування йшло по лінії парадигми
модель-зразок І. Хід наукової думки як бінарної опозиції міфології має
«петльовидний» характер: від універсальної міфологічної моделі, пояснюючої
«природу речей» і «природу духу», відділяється напрям «природи речей», з нього
– матеріалізм Левкіппа–Демокріта; у напрямі з'являється опозиція Платона, який
тягне думку «вгору» (ідеалізм) – як опозиція йому з'являється вчення
Арістотеля, у якого по визначальних категоріях спостерігається зворотній хід
думки стосовно Платона (прояв бінарності) (петлі ж складають один з елементів
Квітки Життя – символу всього живого у Всесвіті):
Платон – Арістотель
Мал. 2. 1
В історичній науці «батько історії» Геродот сформує свою модель-зразок І, у
якій усередині все одно є багато тем міфологічного характеру. «Картина світу» ж
(модель ІІ) еволюціонує по категорії «час»: його «Історія» стала живим
втіленням низки часів, «історичним космосом» [56, с. 55]. У ній містилося його
відкриття – історичний метод, у якому головним був проблемний підхід до
історичного сюжету; з'являється історична рефлексія, яка включає вже головні
особливості власне історичного мислення. І тут ми зустріли таке спостереження,
що частиною загальної винахідливості Геродота було: «проводити дослідження
(значення грецького слова «історія») в минулому» [159, с. 70]. Історія ж
вважається наукою про минуле. Ніде в літературі більше немає такого визначення
поняття «історія» греками, але й щодо терміна «парадигма» ми виявили, що греки
його інакше розуміли, ніж сьогодні. Виникає питання: якими ж були методики
Геродота? Як він перевіряв міфи, адже накопичив їх стільки, що античне
суспільство йому не довіряло? Цицерон говорив: «І Геродот – батько історії, і
Феопомт наводять безліч казок» [Цит.: 56, с. 58]. Ще Петрарка не міг зрозуміти
такого ставлення, адже якщо Геродот – «казкар», то як можна було одночасно
титулувати його «батьком історії»? Усе так і залишилося загадкою.
- Київ+380960830922