Ви є тут

Образи смислоутворюючих чинників у функціонуванні соціальних систем

Автор: 
Романенко Юрій Вікторович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0506U000581
129 грн
Додати в кошик

Вміст

розділ 2). В такий спосіб в китайській моделі соціального
смислоутворення відбулася “розправа” з буддизмом, який був народжений в зовсім
іншій системі культурних координат. В той час як деякі інші азійські країни
“буддизувалися” під впливом буддизму, буддизм в Китаї “китаїзувався”.
Аналогічним чином “китаїзувався” на манер школи фа-цзя соціалізм, нині в той же
самий спосіб китаїзується ринкова економіка на специфічний азійський лад. До
речі, такі феномени мають місце не лише в Китаї, але і в Японії.
Б) Унінодалізація мовних структур, відсікання абстрагуюче-динамізуючого блоку
соцієтального психічного. Перш ніж навести власну аргументацію, звернемось до
точок зору деяких дослідників з числа філологів та філософів.
Так, Ю.В. Рождественський, характеризуючи китайську мовну культуру і порівнюючи
її з мовною культурою Індії пише: “...китайська культура хронологічна і
топонімічна... На відміну від китайської мовної культури, де кожен мовний
вчинок фіксується в місці і часі, в індійській культурі існує образ
позапросторового і позачасового інформаційного буття...”[Рождественський, 1999,
с.30, 32].
Акцентуємо свою увагу на тому, що навіть на рівні мовних вчинків соціальна
система Китаю створює онтореляцію тотально-замкненого соціального простору.
Кожній точці цього замкненого простору відповідає незмінний код, який не може
бути абстрагований від цієї точки простору.
Граничний номіналізм китайської мови дозволяє, з одного боку, розширювати
спектр образів та асоціацій, пов’язаних із мовним відображенням реальності, з
іншого ж боку- прив’язує лексеми до уявлень. Тим самим досягається комплексна
репрезентативність мовної семіотики та формується традиція
ретроспективно-споглядального мислення, зверненого до пошуку прецендентів,
топоніміки та локальної репрезентації.
“В китайській мові, -відзначає з цього приводу М. Томсон,- значення слова в
більшій мірі залежить від контексту. Наприклад, часову форму використання
дієслова неможливо визначити поза контекстом...”[Томсон, 2000, с.203 ].
Зупинимось поки що на цій сентенції. Томсон правий з приводу китайської мови,
хоча і не вказує на те, що контекстуальність семантики притаманна не лише
китайській мові, але і його власній- англійській. “Більше того, - пише далі
Томсон,- окремі ієрогліфи відображають цілі поняття, які змінюються в
залежності від записаних поруч з ними знаків.
Таким чином, за допомогою китайської мови дуже зручно виражати комплексні ідеї
в їх взаємозв’язку. Однак за допомогою ієрогліфів набагато складніше
вибудовувати ланцюжок логічних доказів. Перше враження, яке виникає причитанні
класичної праці з китайської філософії, наприклад, збірника висловлювань
Конфуція “Лунь-Юй”- це те, що ви маєте справу із скарбницею мудрості, але ніяк
не з логічним обгрунтуванням тих чи інших посилок. Автор навчає вас жити в
гармонії і добробуті, але не дає обгрунтування своїм порадам.”[Томсон, 2000,
с.203-204].
Зрозуміло, що давати поради на китайській мові набагато легше, ніж наводити
аргументи на користь цих порад; вірним буде і те, що соціальним
самоочевидностям віддаватиметься перевага перед витонченою містикою
інтроспекцій.
Отже, унінодалізація ієрогліфічної семіотики означатиме відтворення мнемічно
запрограмованої сітки “уявлення-образ-слово”, а в соціальній практиці – “образ
– інтерпретація первинного значення - панування”. Звернемо увагу на те, яким
чином ці компоненти співвідносяться, наприклад, у європейських мовах, де
ланцюжок вибудовується дещо по-іншому: “слово-образ-уявлення”.
Як бачимо, у китайській мові (в т.ч. в інших східних мовах, які базуються на
ієрогліфічній писемності) функція архівації в семіотичному дескрипторі
соціальної системи домінує над функцією номінації та категоризації, тобто,
генералізованого відображення дійсності. Пам’ять утримує весь набір
індивідуалізованих уявлень в негенералізованому вигляді, тобто, хронологічно і
топологічно обмежених.
На завершення цієї аргументації М.Томсон зауважує: “Слід пам’ятати про те, що
китайське письмо досить консервативне і навряд чи значно змінилося з тих пір,
як був написаний перший філософський трактат. Західному читачеві доводиться
мати справу з значним лінгвістичними змінами. Намагаючись зрозуміти смисл
грецького слова, європеєць має справу з англійським еквівалентом, який, у свою
чергу, є перекладом з латини. Китайцю ні з чим подібним стикатися не
доводиться, оскільки ієрогліфи мають практично те ж значення, яке в них
вкладали люди, що вперше їх написали”.[Томсон, 2000, с.204].
Можна висунути припущення з приводу того, що така структура мови на
індивідно-психічному рівні уможливлює руйнування полемічності і запитальності
автономної індивідуальної свідомості, а на рівні нормативного соціотипу та
макрорівні соціальної системи гарантує монополію деархіватора-чиновництва, що з
давніх пір виступає єдиним втіленням раціональності в китайській соціальній
системі. Через це природним шляхом, без будь-якого насильства закріплюється
повністю залежний маріонетковий статус індивідуального існування, втрачається
спроможність до соціальної самоактуалізації та самопрограмування. До речі,
аналогічні явища спостерігаються і в соціокультурному середовищі англомовних
країн. Висунуте припущення буде стосуватись того, що від абстрагуючого
потенціалу мови залежить не лише ступінь розвиненості когнітивних функцій
індивіда, але і мотиваційна соціосистемна детермінація, яка має здебільшого
автономний та гетерономний характер. Відповідним чином вдається створювати
соціальне поле квазіпотреб і спричиняти необхідну поведінку.
Очевидно, досл