РОЗДІЛ 2
ОБРАЗИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА: ЕПІСТЕМОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЧНОЇ
КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ
2.1. Теоретичні витоки інформаціоналістського концептуального підходу
Загалом виникнення концепцій інформаційного суспільства спирається на тривалу
наукову традицію, що походить ще з епохи Просвітництва, в результаті якої був
вироблений образ суспільства-машини. Однак найбільш безпосереднім чином вона
пов'язана з виникненням і розвитком концепції постіндустріалізму. На
співвідношенні цих двох концепцій ми зупинимося трохи пізніше, а поки коротко
розглянемо витоки ідеї постіндустріалізму, яка є одним з безпосередніх
генетичних джерел образів інформаційного суспільства у соціології.
З часів Просвітництва дослідники вперше стали акцентувати увагу не стільки на
питаннях політичного устрою суспільства або організації його духовної сфери,
скільки на економічних аспектах соціального життя. Не можна не помітити при
цьому, що першим же наслідком нового підходу стало перенесення акценту на
проблеми технологічного порядку. Прикладом тому може служити знаменита робота
Ж.-А. де Кондорсе “Ескіз історичної картини прогресу людського розуму”, де у
найбільш явній формі з'єдналися елементи колишніх і нових поглядів: автор,
описуючи етапи технологічного і господарського прогресу цивілізації, в рамках
тогочасної традиції, намагається зв'язати їх з періодами еволюції людського
розуму. В той же час, відзначаючи цю книгу як деяку квінтесенцію
соціально-філософської думки того часу, варто пам'ятати, що тоді ж розроблялися
економічні ідеї А.Сміта й А.-Р.Ж.Тюрго, історичні підходи Д.Юма і І.Г.Гердера,
моральна філософія Ж.-Ж.Руссо і Ф. Хатчесона; вони рішуче витісняли соціальну
метафізику картезіанства і соціологічні побудови Ф.Бекона, Т.Гоббса і
Г.Гроція.
Ці тенденції стали необоротними з настанням індустріальної епохи, її ідеологи
самим безпосереднім чином зв'язували з реалізацією ідей століття Просвітництва.
Протиставлення індустріальної цивілізації як нового прогресивного етапу в
розвитку людства його попереднім стадіям домінувало у свідомості дослідників
протягом усієї першої половини XIX сторіччя. При цьому прихильники ідеї
індустріалізму прагнули вже не продемонструвати наступність нового суспільства
відносно попереднього, а всіляко підкреслити його самостійний характер, його
домінуюче значення в наступаючу епоху.
Ідеологи індустріального суспільства — а саме в якості такого розуміли соціум
основоположники позитивізму, що формувався в ХІХ столітті вважали, що цей тип
соціального устрою позбавлений тих різких класових протиріч, що існували
раніше, насамперед у силу відсутності “дозвільного” класу, який привласнював
позаекономічними методами продукт суспільної праці. Визначаючи промисловця як
людину, яка працює для виробництва або для доставки різним членам суспільства
одного чи декількох матеріальних засобів, що задовольняють їхні потреби чи
фізичні схильност, А. де Сен-Симон висловлював два важливих положення щодо
природи індустріального ладу. По-перше, він обґрунтовував тезу про те, що
єдиною метою, до якої повинні бути спрямовані всі наші думки і всі наші
зусилля, є організація промисловості, що розуміється в самому широкому сенсі,
що охоплює усі види корисних робіт ; при цьому він припускав, що в майбутньому
особливого значення набудуть технічні і наукові знання, а «постійною метою
громадської організації [стане] якомога краще застосування для задоволення
потреб людини знань, добутих науками, мистецтвами і ремеслами, розширення цих
знань, їхнє удосконалювання і можливе більше нагромадження, словом, можливо
більш корисне сполучення всіх окремих робіт в області наук, мистецтв і ремесел.
По-друге, усунення соціальних протиріч мислилося ним на шляху домінування
промислового класу над суспільством («промисловий клас, — писав він, — є
основний клас, що живить все суспільство, клас, без якого не може існувати
ніякий інший; тому він має право заявити вченим, а тим більше всім іншим
непромисловим елементам: ми згодні давати вам їжу, житло й одяг і взагалі
задовольняти ваші потреби тільки на певних умовах» [129.]; ідея ж рівності,
настільки близька ідеологам епохи Просвітництва, реалізовувалася через апеляцію
до того, що різне положення, займане людьми в соціальній ієрархії, буде
визначатися не успадкованими правами й привілеями, а винятково відмінностями в
їх власних здібностей і талантів.
Аналогічну точку зору, збагачену оцінкою окремих часткових моментів,
висловлювали пізніше найбільш відомі представники позитивізму в соціології —
О.Конт і Дж.Ст.Мілль. Обоє вони відзначили як той факт, що індустріальне
суспільство не може повною мірою викорінити нерівності («якщо існують люди, що
потерпають від фізичних обмежень або деградують морально, — указував Дж.Ст.
Мілль, — то це є показником недосконалості їхнього соціального оточення;
указувати ж на те, що страждаючі члени суспільства є нижчими у фізичному чи
моральному відношенні, — значить виявляти не зм'якшуючу, а лише посилюючу
несправедливість обставину» [130.], так і те, що місце самого індустріального
ладу в історії людства потребує чіткого визначення. Фактично саме ці два
мислителі стали останніми великими соціальними філософами, що у рамках
позитивістської традиції проводили явне протиставлення буржуазного й
феодального образів суспільства.
О.Конт відзначав, що відхід феодалізму з історичної арени був природним
процесом, що «падіння цієї системи відбувалося безперервно в продовження
попередніх століть унаслідок ряду видозмін, незалежних від усякої людської
волі, яким сприяли всі класи суспільства, воно з'я
- Київ+380960830922