РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ, МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕНЬ
ТА ОБСЯГ ВИКОНАНИХ РОБІТ
2.1. Об’єкти досліджень
Об’єктами досліджень слугували внутрішні відвали кар’єрів родовищ бурого
вугілля (Стрижівське, Житомирської обл.; Юрківське, Черкаської обл.;
Олександрійське, Кіровоградської обл.), ільменітових руд (Коростенський та
Володарськ-Волинський райони Житомирської обл.), каолінових глин (Новоселицьке,
Черкаської обл.), марганцевих руд (Нікопольське, Дніпропетровської обл.), а
також зовнішні відвали кар’єрів - з видобутку будівельного каміння
(с. Мирне, Житомирської обл.) та залізної руди (м. Кривий Ріг,
Дніпропетровської обл.). Об’єкти досліджень знаходяться у межах Полісся,
Лісостепу та Степу України (рис. 2.1). Розташовані вони у: Коростенському,
Черняхівсько-Потіївському та Коростишівському фізико-географічних районах
Західно-
Житомирської моренної підобласті Житомирського Полісся; Шполянсько-Ольшанському
фізико-географічному районі центральної Лісостепової області Придніпровської
височини; Долинсько-Петровському (Середньоінгулецькому),
Інгулецько-Саксаганському (Криворіжському) та Нікопольському
фізико-географічних районах Степової області південних відрогів Придніпровської
височини [648].
2.2. Методологічні засади досліджень
Дослідження базувались на ідеї В.І. Вернадського [108,109] про ноосферу та його
теоретичних узагальненнях щодо дбайливого природокористування, збереження та
примноження природних ресурсів, контролю за їхнім використанням, а також на
його концепції стосовно активної геологічної ролі людства. Відповідно до неї
людина та її розумово-технологічна діяльність надає біосфері нової якості -
ноосфери, де життєві процеси відбуваються, як розумні, технологічно
обгрунтовані та морально вивірені. Сформульована концепція, як вважає В.С.
Крисаченко [316], означає, що пізнання біосфери є водночас і розкриттям
сутнісних сил людини. Згідно напрацюванням вченого, формування ноосфери
обумовлюється двома відносно самостійними, проте взаємопов’язаними процесами -
еволюцією біосфери та еволюцією людського суспільства. Тобто ноосфера уособлює
поєднання наук про природу з науками про людину, а в практичному вимірі являє
собою сферу буття природи та людини. На думку
С.М. Стойко [582], саме через ноосферу встановлюється тісний зв’язок між
геологічними процесами та історією розвитку людства. В наш час людина (Homo
sapiens L.) через техногенез впливає на всі взаємопов’язані блоки біосфери -
літосферу, гідросферу, атмосферу, на сферу функціонування живої речовини і
навіть космічний простір, а помітне погіршення довкілля розвіяло ілюзорні
сподівання щодо необмеженого розширення промислового виробництва за рахунок
екстенсивного використання природних ресурсів та свавільного використання
природного середовища лише для потреб виробництва (А.Н. Фор-
мичев [654]). Згадані проблеми вирішувались нами шляхом наукового обгрунтування
лісокультурних методів перетворення природного середовища за максимального
збереження основних природних процесів. Оскільки їхній розвиток відбувається
паралельно з використанням широкого комплексу заходів, які компенсують
техногенний вплив на довкілля, і саме тому однією із головних теоретичних задач
сьогодення лишається пошук шляхів оптимізації взаємодії довкілля і людини.
Проведені дослідження базувалися на космологічно-універсалізуючій парадигмі,
яка передбачає осмислення феномена людини та її взаємин з біосферою, а також на
сучасних філософських знаннях із залученням таких форм та засобів наукового
пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія [652].
Ідея - відображає зв’язки і закономірності дійсності та спрямована на її
перетворення. Вона поєднує об’єктивні знання щодо дійсності і суб’єктивну мету
її перетворення, а тому застосовувалась нами для узагальнення отриманих
дослідних даних та синтезування із них цілісних систем, пояснення явищ та
пошуку засобів вирішення проблем.
Проблема - використовувалась в якості пошукової ланки, між уже дослідженими
програмними питаннями і тими, що потребували вивчення.
Гіпотеза - слугувала для вирішення конкретних лісокультурних та екологічних
питань, які потребували пояснення та використовувалась з метою усунення
суперечностей між теоретичними та дослідними даними.
Концепція - втілює в собі науково обгрунтований зміст теорії. Проте їй бракує
стрункої логічної системи точних наукових понять, а тому застосовувалась вона
для розуміння, пояснення та тлумачення основних теоретичних ідей.
Теорія - як найбільш адекватна форма наукового пізнання, що складається із
системи достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність
використовувалась нами для побудови цілісного, синтетичного уявлення про
закономірності та суттєві характеристики відвальних ландшафтів та лісових
культурфітоценозів.
Наукове пізнання здійснювалось на трьох рівнях - емпіричному, теоретичному та
метатеоретичному.
Емпіричний - слугував для спостереження над об’єктами, фіксування фактів,
проведення експериментальних досліджень, встановлення емпіричних співвідношень
та закономірних зв’язків між окремими явищами.
Теоретичний - використовувався для формування системи знань, відображення
існуючих зв’язків між явищами та для застосування до досліджуваних явищ
основних елементів теоретичного знання - законів.
Метатеоретичний - відповідно до методологічної концепції Т. Куна [321],
трактується як “парадигма” і передбачає існування особливого типу знання, яке є
умовою певного виду теоретичної діяльності, проте безпосередньо не виконує
пояснювальні функції. Цей рівень пізнання застосовувавс
- Київ+380960830922