РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ОСНОВ РИНКУ ПРАЦІ
Ринкова трансформація економіки передбачає формування сучасного інституту ринку
праці як системи соціально-економічних відносин між роботодавцями (власниками
засобів виробництва) та населенням (власниками робочої сили) щодо задоволення
попиту перших на працю, а других – на робочі місця, які є джерелом засобів, що
забезпечують їх існування.
Методологія дослідження закономірностей формування інституціонального ринку
праці дає змогу сформулювати такі завдання:
аналіз еволюції сучасних методологічних підходів щодо дослідження ринку праці;
визначення інституціональних основ і процесів формування ринку праці;
методологічні підходи до формування моделі ринку праці.
Згідно з означеними завданнями й структурований другий розділ.
2.1 Теоретико-методологічні основи дослідження ринку праці
Досвід реформування економіки України свідчить про необхідність посилення уваги
до ринку праці як у теоретичному, так і в прикладному аспектах. Насамперед
потрібне теоретичне осмислення проблем ринку праці, зокрема його місця серед
інших типів ринків, економічної сутності й основних економічних моделей.
Ринок праці – є одним із найскладніших елементів ринкової економіки, в якому не
лише переплітаються інтереси найманих працівників і роботодавців щодо ціни
послуг робочої сили та умов її функціонування, а й віддзеркалюються всі зміни
соціально-економічного характеру.
Як і будь-який інший ринок, ринок праці виконує низку загальних (регулююча,
стимулююча, контрольна, забезпечення конкуренції) та специфічних функцій.
Реалізація на практиці функцій ринку праці обумовлює суспільно позитивні
характеристики, його роль у функціонуванні ринкової економіки. Винятково
важлива роль ринку праці у функціонуванні ринкової економіки обумовлена тим, що
цей ринок є:
інструментом включення економічно активного населення в суспільне виробництво;
забезпечує розподіл і перерозподіл економічно активного населення між сферами
економіки, регіонами, підприємствами відповідно до попиту та пропозиції робочої
сили;
сприяє зростанню конкурентноздатності робочої сили й створенню досконаліших
умов праці з метою залучення якісної робочої сили;
відіграє важливу роль у відтворенні робочої сили, яка відповідає вимогам
сучасного виробництва;
підвищує роль ринкових важелів в оплаті праці і, відповідно, посилює мотивацію
праці, забезпечує формування ринкової вартості або ціни послуг робочої сили;
прискорює адаптацію населення до ринкових відносин;
активізує мобільність робочої сили;
сприяє становленню ефективної зайнятості населення.
Дослідженню проблем розвитку ринку праці присвячені роботи багатьох українських
вчених, наукові праці яких широко відомі за межами країни, О.М. Алимова, С.І.
Бандура, Д.П. Богині, І.К. Бондар, А.С. Гальчинського, В.М. Геєця, В.І.
Герасимчука, І.Ф. Гнибіденка, О.А. Грішнової, В.М. Гриньової, Б.М. Данилишина,
Г.А. Дмитренка, Т.А. Заяць, А.М. Колота, І.С. Кравченко, Ю.М. Краснова, Г.І.
Купалової, В.І. Куценко, Е.М. Лібанової, І.І. Лукінова, Н.Д. Лук'янченко, В.О.
Мандибури, В.М. Новікова, О.Ф. Новікової, В.В. Онікієнка, В.П. Оніщенка, Н.О.
Павловської, І.Л. Петрової, В.М. Петюха, С.І. Пирожкова, В.А. Савченко, А.А.
Чухна, М.В. Шаленко, Л.С. Шевченко та інших.
Стосовно визначення ринку праці існує багато підходів. Так, Л.С. Шевченко
характеризує ринок праці як “сукупність економічних відносин, форм, методів
погодження та регулювання інтересів безпосередніх працівників і роботодавців
(підприємців), пов’язаних з організацією, використанням і оплатою найманої
праці” [251, 31]. Вважаємо, що це визначення звужує ринок праці і зводить його
до акта купівлі-продажу та умов використання робочої сили. Уточнюючи зміст й
елементи механізму ринку праці, запропоновані Л.С. Шевченко, І.Л. Петрова
вказує, що “ринок праці, з точки зору його суті, можна визначити як сукупність
способів включення, координації та оцінки праці” [215, 10]. Таким визначенням
сфера дії ринку праці обмежується сферою використання робочої сили,
ефективність якого залежить фактично від якості управління, тобто планування,
координації, контролю й мотивації.
Цікаву думку стосовно понять “ринок робочої сили” і “ринок праці” висловлює
Г.І. Купалова, яка переконливо доводить можливість їх рівнозначного
використання, оскільки вони тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в
процесі ринкових відносин з одного в інший [251, 41]. Поділяючи в цілому цей
підхід, вважаємо за необхідне зробити таке уточнення: перехід ринку робочої
сили у ринок праці здійснюється не в процесі ринкових відносин, а в процесі
відтворення робочої сили – від формування потенційної здатності до праці до її
актуалізації в самому процесі праці, а ринкові відносини є умовою, які
забезпечують механізм такого переходу.
При визначенні сутності ринку праці інші автори акцентують особливу увагу на
сфері обігу товару робоча сила. Так, Е.М. Лібанова розглядає ринок робочої сили
як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і
фізичних осіб), з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні
фізичні й розумові здібності, професійні знання, навички та вміння, – з іншого
[138, 7].
Спробу комплексно й системно визначити поняття ринку праці зробив В.М. Петюх,
розглядаючи сучасний регульований ринок праці, “...по-перше, як категорію, яка
характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний
характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво,
розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва,
і регулюються ринковою кон’юнктурою, системою соціального партнерства,
юридичними, правовими, м
- Київ+380960830922