РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ВІЙНУ ТА ВОЄННІ КОНФЛІКТИ
Країни світу шукають адекватну сучасним реаліям стратегію національної безпеки. Нова геополітична ситуація супроводжується складними тенденціями, новими викликами та небезпеками. Глобалізація посилює залежність країн від загальносвітових умов, міжнародних норм тощо. Помітні спроби створення структури міжнародних відносин, яка ґрунтується на домінуванні США.
На тлі неефективної діяльності ООН на світову арену виходять нові впливові недержавні суб'єкти. Внаслідок дії різних факторів прискорився розпад ще недавно стабільних держав; етнічні, міжконфесійні конфлікти загрожують безпеці, прогресу і стабільності в багатьох регіонах світу.
Зброя масового ураження, тероризм, наркотики, злочинність переступають державні кордони. Новими загрозами постають нелегальна торгівля зброєю, можливості руйнування інформаційних, транспортних мереж та ін. До цього додаються виснажування природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, швидке зростання населення земної кулі, нові хвороби, безконтрольна міграція біженців тощо [168;].
Потребує удосконалення воєнна складова національної безпеки. Необхідний якісно новий рівень співробітництва та кооперації не тільки між оборонними відомствами союзників, але й міжнародного співтовариства в цілому. Великі потенційні можливості має співпраця силових структур, зони відповідальності яких ще донедавна чітко визначені, зараз розмиваються.
Наприкінці ХХ ст. людство зіткнулося з нетрадиційними війнами, конфліктами. Збройне вирішення суперечностей сьогодні вплетене у більш складну тканину економічних, політичних, соціальних, духовних проблем. Сучасна міжнародна система характеризується переходом до нової моделі міждержавних відносин на тлі зниження загрози виникнення ядерної або великої звичайної війни. Водночас підвищується рівень регіональної конфліктності на основі національно-етнічних, територіальних, релігійних та інших суперечностей. Ось чому війна або збройний конфлікт за нових умов та реалій потребують філософського переосмислення з огляду їх генезису, причин, характеру, змісту тощо.
2.1 Погляди вітчизняних філософів та воєнних теоретиків
Тривалий час розвиток поглядів вітчизняних вчених на війну, воєнні конфлікти відбувався в межах діалектичного та історичного матеріалізму. У 1980-х рр. жорсткість детермінації характеру війни його класовим змістом дещо пом'якшилася. Згодом неправомірність абсолютизації ролі класової боротьби і радикального шляху суспільних перетворень стала очевидною. Проблему типології воєн вже неможливо було вирішувати з позицій формаційного підходу до історії, дихотомії "капіталізм - соціалізм".
Проте зарубіжні вчені високо оцінюють здобутки вітчизняних мислителів. Війна визначалася останніми як складне суспільно-політичне явище, що являє собою боротьбу держав, націй, соціальних груп, суспільно-економічних систем із застосуванням збройного насильства для досягнення політичних цілей. Однак ця класична різнилася в залежності від специфіки завдань, що вирішувались. Зокрема, Б.Шапошніков відмічав, що війна - це явище суспільного життя, яке, хоча і слугує досягненню політичних цілей, однак має, як насильство, свої власні закони, свій "дух", свою природу [272, 3, 230]. У "Воєнному енциклопедичному словнику" (1983 р.) війна визначалася як продовження політики насильницькими засобами з особливим наголосом на тому, що вона ведеться всією країною і торкається всіх сфер життя і діяльності суспільства. Специфічний зміст війни складає збройна боротьба, разом з економічною, дипломатичною, ідеологічною та іншими видами і відповідними їм формами боротьби [37, 151].
Багато фахівців і зараз стоять на схожих позиціях [207; 113]. Однак між ними існують певні розбіжності стосовно співвідношення політики та збройної боротьби. Війна розглядається як одна з форм розв'язання протиріч між державами, народами, націями, класами і соціальними групами засобами збройного насильства [193; 51]. Або розуміється, насамперед, як збройна війна між державами або всередині них [191; 29].
За радянських часів були напрацьовані дві основи для класифікації воєн: соціально-політичні і військово-технічні. Перша - відбиває відношення до головної тенденції історичного розвитку, основного змісту епохи. Вона показує які класи і в ім'я чого ведуть війну, ставлення до війни різних соціальних сил. Військово-технічна сторона війни показує матеріальні засоби, озброєння, техніку, людські ресурси, які використовуються у збройній боротьбі, а також форми і способи ведення воєнних дій [37; 151].
Фахівці сперечалися лише стосовно кількості основ аналізу. Найчастіше розглядалися три групи: соціально-історичні; за масштабом; військово-технічні [40, 230]. За допомогою першої групи війна оцінювалася як суспільно-політичне явище, визначалося її місце в межах історичної епохи. Друга група оперувала масштабами війни за часом і простором, кількістю і конфігурацією її учасників. Третя - розкривала характер збройної боротьби, особливості озброєння, бойової техніки, що застосовуються.
Діалектичний матеріалізм висуває на перший план соціально-політичну складову війни, соціальні протиріччя, характерні для кожної історичної епохи. На цій основі визначаються певні типи воєн, зокрема: між державами протилежних соціальних систем, громадянські, національно-визвольні та війни між капіталістичними державами.
Метою класифікація воєн ставало визначення відношення комуністичних партій до воєн, розробка політики з проблем війни і миру, зміцнення обороноздатності країн соціалістичної співдружності [151, 269]. На початку 1980-х рр. були сформовані такі основи класифікації воєн:
І. Історичні, які поділяються на дві групи: а) за зв'язком з епохою (рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, переходу від капіталізму до соціалізму); б) за впливом на хід історії (прогресивні, реакційні).
ІІ. Соціально-політичні, які містять у собі класиф