Вы здесь

Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування та профілактики легеневих кровохаркань і кровотеч у хворих на туберкульоз

Автор: 
Грищук Леонід Андрійович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2007
Артикул:
0507U000197
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Клінічна характеристика обстежених хворих

Для вирішення поставлених завдань проаналізовано 7312 історій хвороб пацієнтів, які лікувались стаціонарно в Тернопільському обласному протитуберкульозному диспансері з 1991 по 2004 рік. Із них у 4416 мав місце вперше діагностований туберкульоз легень (ВДТБЛ), у 662 - рецидиви туберкульозу легень (РТБЛ) і у 2234 - хронічний туберкульоз легень (ХТБЛ).
Проведено комплексне обстеження 664 хворих, у яких туберкульоз легень був ускладнений легеневими кровохарканнями і кровотечами. Чоловіків було 531 (80,0 %), жінок - 133 (20,0 %). Вік хворих - від 16 до 87 років, переважали особи від 41 до 60 років - 289 (43,5 %). Мікобактерії туберкульозу виділяли 428 (64,5 %) хворих, деструкція легеневої тканини визначалась у 541 (81,5 %) осіб.
Групу порівняння склали 6648 хворих на туберкульоз легень без геморагічних ускладнень, серед яких чоловіків було - 5054 (76,0 %), жінок - 1594 (21,9 %), віком від 17 до 83 років. Мікобактерії туберкульозу виділяли 2946 (44,3 %) хворих, деструкція легеневої тканини визначалась у 3549 (53,4 %) осіб.
Серед хворих на туберкульоз легень з геморагічними ускладненнями вперше діагностованих було 243 (36,6 %), хворих з рецидивами туберкульозу легень - 76 (11,4 %), і осіб з хронічним туберкульозом легень - 345 (52,0 %). Загалом, легеневі кровохаркання та кровотечі спостерігались у 664 з 7312 хворих на туберкульоз легень, що складає 9,1 %. У 615 (92,6 %) пацієнтів геморагічні ускладнення спостерігались при поступленні, у 49 (7,4 %) виникли під час перебування в стаціонарі.
Клінічний діагноз встановлювали на підставі даних скарг, анамнезу, фізикальних, лабораторних та інструментальних методів обстеження, зокрема рентгенологічного дослідження органів грудної порожнини, при необхідності фібробронхоскопії. Проводили мікроскопічне дослідження мазків мокротиння на кислотостійкі палички (КСП) та бактеріологічне дослідження мокротиння на наявність МБТ, а також тести на чутливість МБТ до протитуберкульозних препаратів.
Кровохарканням вважали виділення хворими на туберкульоз легень мокротиння з невеликою домішкою крові, не більше ніж 1/3 від загальної кількості виділень. Кровотечею - виділення чистої крові з дихальних шляхів під час кашлю, незалежно від її кількості [254].
Формулювали клінічний діагноз туберкульозу легень і призначали лікування згідно із Наказом № 233 МОЗ України від 29.07.1996 року, починаючи з 2003 року - згідно із Наказом МОЗ України № 499 від 28.10.2003 р.
Хворі на туберкульоз легень розподілялись залежно від типу туберкульозного процесу. Вперше діагностований туберкульоз у хворого визначали тоді, коли він ніколи не лікувався від туберкульозу, або приймав протитуберкульозні препарати менше одного місяця. Рецидив туберкульозу - це активізація перебігу туберкульозу в осіб, які раніше хворіли на туберкульоз, завершили основний курс антимікобактеріальної терапії та вважалися вилікуваними, або у яких лікування було успішне, тобто було ефективне лікування чи завершене лікування. Рецидив туберкульозу міг бути з МБТ+ і з МБТ-, з ГІСТ+ і з ГІСТ-, а також діагностований на клініко-рентгенологічних засадах. Діагноз хронічного туберкульозу виставляли хворим, у яких не була досягнена клініко-рентгенологічна стабілізація, або було клініко-рентгенологічне погіршення: зберігались каверни (незалежно від наявності чи відсутності бактеріовиділення) протягом не менше 2-річного спостереження і лікування. Хронічний туберкульоз з бактеріовиділенням або без бактеріовиділення також діагностували тоді, коли у хворого після основного і повторного курсів антимікобактеріальної терапії через 2 роки після початку лікування зареєстровано неефективне лікування (невдача лікування, перерва в лікуванні, продовжував лікування більше 2-х років). До хронічних випадків відносили пацієнтів, які не завершували повністю належний їм курс протитуберкульозної терапії протягом двохрічного спостереження і лікування. Сюди ж відносили пацієнтів, які переривали лікування або мали резистентні штами МБТ і ставали хронічними виділювачами мікобактерій.
Розподіл хворих на туберкульоз легень з геморагічними ускладненнями (664 пацієнти) представлений на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Розподіл хворих з геморагічними ускладненнями при різних типах туберкульозного процесу.
В основній групі чоловіків було 531 (80 %), жінок - 133 (20 %), віком від 16 до 87 років. Розподіл обстежених за статтю та типом туберкульозного процесу відображено в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Розподіл хворих на туберкульоз легень з геморагічними ускладненнями за статтю і типом туберкульозного процесу
Тип туб процесуК-сть обстеженихЧоловікиЖінкиАбс. число%Абс. число %ВДТБЛ24318074,16325,9РТБЛ766585,51114,5ХТБЛ34528682,95917,1Всього66453180,013320,0
Як бачимо з наведених у табл. 2.1 даних, в усіх групах переважали пацієнти чоловічої статі. Розподіл обстежених за віком та типом туберкульозного процесу відображено в табл. 2.2.
Таблиця 2.2
Розподіл хворих на туберкульоз легень з геморагічними ускладненнями за віком і типом туберкульозного процесу
Тип туб процесуК-сть обсте-
женихВік у рокахдо 40 40-60понад 60 Абс. число%Абс. число %Абс. число%ВДТБЛ24310543,2±3,28936,6±3,14920,1±2,6РТБЛ763140,8±5,62532,9±5,42026,3±5,1ХТБЛ3456920,0±2,1
* **17550,7±2,7
* **10129,3±2,4Всього66420530,9±1,828943,5±1,917025,6±1,7Примітки: * - достовірна відмінність відносно групи ВДТБЛ (p ** достовірна відмінність відносно групи РТБЛ (p Порівнюючи групи хворих на туберкульоз легень з геморагічними ускладненнями за віком (табл. 2.2) встановлено, що осіб до 40 років було значно більше у групах з ВДТБЛ (43,2±3,2) % та РТБЛ (40,8±5,6) % порівняно з ХТБЛ (20,0±2,2) %, (p