Ви є тут

Жанрова система лірики Івана Франка.

Автор: 
Крим\'юк Юрій Іларіонович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0507U000221
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЕКСПРЕСИВНІ ЖАНРИ
Нові європейські літератури народжувалися під могутнім впливом фольклорних традицій. Однак важливу роль у їх виникненні відіграла антична література, яка скріпила новий зміст своїми, значною мірою модернізованими формотворчими зв'язками. Таким чином, її естетичні канони у видозміненому вигляді ввійшли в нову епоху і стали засобами вираження інших понять та ідей. М.Яценко в монографії "На рубежі літературних епох" писав, що нова європейська культура, в основі якої була античність, не стала прямою спадкоємицею останньої, бо між ними лежало середньовіччя, яке відкидало давні класичні зразки; і лише доба Відродження зорієнтувала митців на освоєння античної спадщини, що знайшло вираження в класицизмі і загалом у Просвітництві [252, 212]. Середньовіччя характеризується визначальністю християнського світогляду, встановленням і розвитком нових, порівняно з античністю, норм художньої творчості.
Романтизм, що постав у художньому мисленні Західної Європи й остаточно оформився як естетична ідеологія десь з кінця ХVІІІ століття, спирався на філософію Канта, Фіхте і Шеллінга. Це була реакція певної категорії митців на естетику класицизму та ідеї Просвітництва. Романтизм ховав у собі потужні можливості поступального розвитку художньої літератури. В.Халізєв відзначав, що "мислителі та художники епохи романтизму настійно підкреслювали, що мистецтво володіє великою і доброю силою впливу на духовне життя особистості, суспільства, людини" [229, 20]. Крім того, романтичні естетичні принципи стали універсальним вираженням культурософських прагнень окремих народів. Вони володіли енергією, спрямуванням якої могло бути те, щоб поборювати несправедливість, перемагати страждання, прокладати шлях до духовної гармонії. Німецький історик літератури В.Шерер писав: "Але хіба не божественний дар вкладати в уста зневіреного народу, що онімів у своєму стражданні, пісні, що піднімають його серце і запалюють його до нових подвигів" [247, 235]. Згідно з переважаючими уявленнями романтизму людина всупереч усьому має йти до свого щастя.
На відміну від Західної Європи Просвітництво і романтизм в Україні не протистояли одне одному і відіграли визначну роль в актуалізації національної ідеї і встановлення народності як естетичного принципу. З нею пов'язані концепції романтичного історизму та фольклорного романтизму, що були породжені захопленим ставленням до історичного минулого та уснопоетичної спадщини народу. Теоретико-естетичне обґрунтування ця концепція знайшла в працях Й.Г.Гердера [46, 83-87]. В Україні вона була підхоплена М.Максимовичем, М.Шашкевичем, М.Костомаровим, А.Метлинським та ін. Зокрема, М.Костомаров писав: "Тепер ідея народності оживила нашу літературу: і читаюча громада, і письменники вважають народність головним достоїнством будь-якого твору красного письменства" [117, 377]. Усна народна творчість цього часу визначає загальний рівень оцінки художнього твору, в окремих випадках (у літературній концепції П.Куліша) подавалася як зразок для наслідування. Фольклор, як один із стильових орієнтирів, іще тривалий час мав вплив на літературну творчість. Завдяки різним естетичним, історичним, політичним обставинам відбувався висхідний процес оптимізації поетичної думки, що зводився до захоплення народними піснями та обрядами.
Фольклор як складова частина духовного життя віддавна перебував у постійних зв'язках із писемною літературою. З часів Київської Русі цей зв'язок мав естетично не усвідомлений характер. Фольклор засвоювався літературою через мову і світогляд народу. Разом з тим і сам фольклор зазнав упливу православного вчення і перетворився на одну із форм християнської культури, ставши, таким чином, засобом творення давньої української літератури. З доби романтизму починається новий етап у цих взаємозв'язках. Письменник усвідомлюється як суб'єкт творчого процесу, вільний у своєму виборі естетичних засобів, але зорієнтований на народну творчість як зразок високохудожнього поетичного висловлювання.
В українській літературі епохи романтизму завершується і протистояння античної та середньовічної культури. Відбувається їх синтез. Провідну роль у цьому, як писав М.Яценко, "...на Україні відігравали саме традиції національно-народні, переважали жанри і форми фольклорного походження, потяг до "природних" форм художнього мислення, вільних від раціоналістичних норм, до світу пригод і чудес, спонтанності, вільного польоту фантазії" [253, 5-6].
Система ліричних жанрів фольклорного походження нової української літератури сформувалася у творчості поетів-романтиків і містить літературну пісню, веснянку, романс, думку, ліричну думу. В ліриці І.Франка ці жанри складають першу, експресивну групу жанрів.
2.1. Літературна пісня. Жанр літературної пісні виник ще в античні часи. Сам І.Франко переклав українською мовою чимало її жанрових зразків, починаючи від найдавніших часів і завершуючи епохою, в яку жив, - це "Застільна пісня" Платона Афінця (427-347 р. до н. е.), "Пісня про дівчину з руської країни" норвезького поета, чоловіка київської княжни Єлизавети Ярославни Гаральда Гардраді (1015-1066), [Пісня юнака з комедії "Міра за міру"] Вільяма Шекспіра (1564-1616), "Новогрецька пісня" Джорджа-Гордана Байрона (1788-1824), "Пісня про сорочку" Томаса Гуда (1799-1845), "Пісня чехів з р. 1850" Карела Гавлічека-Боровського (1821-1856), "Козацька пісня" словацького поета Само Халупки (1812-1883).
Літературна пісня зародилася в українській поезії ще задовго до романтизму. Її творцями виступили Ф.Прокопович "Пісня світська", С.Климовський "Їхав козак за Дунай", І.Бачинський "Піснь світова", О.Падальський "Піснь о світі", І.Пашковський "Піснь світова", В.Пашковський "Піснь о бідном сироті" та ін. Багато таких пісень складено невідомими авторами. Досить часто відчутний вплив усної народної творчості не змінює їхнього християнського сенсу, як це маємо, скажімо, у збірці Г.Сковороди "Сад божественных пhсней, прозябшій из зерн Священнаго Писанія".
Розуміння поезії як піс