Ви є тут

Інфраструктура соціальної роботи: філософсько-методологічний аналіз

Автор: 
Халамендик Вікторія Борисівна
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0507U000282
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ II. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ
ІНФРАСТРУКТУРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ
СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

2.1. Соціальна робота як вид продуктивної діяльності людини
Метою цього підрозділу є виявлення специфіки соціальної роботи, як виду продуктивної діяльності людини, для подальшого дослідження інфраструктурного забезпечення її функціонування у вигляді самостійної підсистеми. На нашу думку, універсальним методологічним засобом для реалізації поставленої мети є діяльнісний підхід, за допомогою якого спробуємо пояснити генетичні засади походження та глибинний зміст соціальної роботи.
Діяльнісний принцип дозволяє нам реалізувати основу мету розділу дослідження, тобто дозволяє здійснити теоретичний аналіз системи соціальної роботи за двома вимірами - онтологічним та гносеологічним.
Онтологічний вимір діяльнісного принципу визначає суть соціальної роботи як явища. Зазначимо, що визначення суті існуючого об'єкта є невіддільним від способу його існування та розгляду внутрішньої структури. Це означає знання структурних і функціональних, а також причинних зв'язків об'єкта, що складають його кістяк. Онтологія припускає пізнання законів будови, а в деяких випадках і поведінки об'єкта дослідження. Ці закони сформульовані у вигляді принципів і виступають як критерії (чи параметри) системності об'єкта. Їх застосування дозволяє зрозуміти структуру об'єкта, механізм взаємодії його частин на всіх рівнях структурної ієрархії, взаємозв'язок рівнів, а також дії, що забезпечують цілісність і здатність об'єкта до функціонування.
Дати пояснення онтології соціальної роботи через діяльність означає знайти явища, які мають місце в реальності і створюють системи: функціональні, засновані на механізмі зворотного зв'язку й матеріалізовані, тобто ті, що мають свій матеріальний вираз та існують реально у вигляді різноманітних інформаційно-речовинних та енергетичних об'єктів. В нашому дослідженні функціональною системою виступає сама соціальна робота, а матеріалізованою, її складовою є інфраструктура.
Досліджуючи відношення та зв'язок різних складових, онтологія прагне вивчити структуру дійсності, зосереджується і на пізнанні. Теорія пізнання стимулює філософську проблематику, порушуючи нові проблеми або виявляючи в існуючих проблемах нові аспекти.
Гносеологічний вимір діяльнісного принципу визначає співвідношення знання та реальності щодо існування соціальної роботи, взаємини суб'єкта та об'єкта в процесі соціальної взаємодії, пояснює ті соціальні процеси та явища, що відбуваються у суспільстві. Зазначимо, що глибоке вивчення біологічних і соціальних явищ протягом розвитку природничої та філософської думки привело до виявлення їх об'єктивної доцільності. Доцільність виявлялася в узгодженні поведінки окремих органів і тканин, відповідно до структури і функцій, та сприймалася як досконалість організації біологічних і соціальних систем [230, 79].
Тому для характеристики системи соціальної роботи щодо досконалості чи недосконалості необхідно визначити об'єктивну доцільність її існування як виду діяльності людини в соціальному світі, який онтологія визнає способом буття людей. Його головними складовими є свідомість, діяльність і спілкування. Генетично-функціональний зв'язок між ними веде до створення предметно-духовного світу культури, що відрізняється від природного. Якщо тварина живе в природі, то особистість, людина - в соціумі. В цьому аспекті соціум постає як надприродний світ, головною ознакою якого є предметність. Соціум - це предметне буття людини. Предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріалу. "Предметна діяльність", за К.Марксом, є процесом, під час якого людина відтворює і творчо перетворює природу, виступаючи при цьому діяльним суб'єктом, а явища природи, які вона освоює - об'єктом своєї діяльності. В цьому вимірі предметність є продовженням природи.
Наголосимо, що при створенні концептуальних засад соціальної роботи для нас є важливим розуміння методологічної різноманітності поняття "діяльність", оскільки саме його використання відтворює цілісність цієї ділянки нашого буття. Являючи собою складну багатопланову систему, діяльність має такі риси, як свідомість (цілепокладання), продуктивність, соціальний характер. Філософія розглядає діяльність як специфічно-людський спосіб ставлення до світу, джерело формування соціальності та рушійну силу соціального. Завдяки діяльності людина поборола початкову тотожність з природою, отримавши надприродний статус і форму свого буття.
Проте діяльність як принцип філософського пояснення соціального способу буття знайшла своє відображення лише в творах німецьких класиків І. Канта, Й. Фіхте, Г. Гегеля. Останній вважав її всепроникаючою характеристикою абсолютного духу, народженого його потребою в самозміні й самовдосконаленні. Головну роль відіграє духовна діяльність, а в її структурі - рефлексія, тобто самосвідомість. Завдяки діяльності абсолютна ідея створює предметний світ культури, відбиває суспільне буття, різноманітні формоутворення: мораль, право, мистецтво, філософію тощо.
Гегелівську концепцію діяльності намагалися осмислити й переосмислити майже всі філософи наступних епох. К. Маркс обґрунтував ідею предметної діяльності у вигляді практики. С. К'єркегор протиставив гегелівському раціоналістському трактуванню діяльності феномен волі як відокремлене від буття функціонування, людське існування. Е. Гуссерль розглядає діяльність як засіб формування життєвого світу. М. Вебер, Ф. Знанецький, Т. Парсонс трансформували ідею діяльності в концепцію соціальної дії, опорними домінантами якої є ціннісні настанови й орієнтації, мотиви, сподівання, вибагливість тощо.
В центрі уваги радянських філософів проблема предметно-практичної діяльності як сутнісної визначеності людини постала на початку 60-х років XX століття. Предметом філософських досліджень стають питання взаємозв'язку сутності та існування, структури діяльності,