Вы здесь

Методологія управління системою землекористування великих міст

Автор: 
Петраковська Ольга Сергіївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2007
Артикул:
0507U000461
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ МІСТ
2.1. Систематизація методів управління землекористуванням міст
Вихідним положенням будь якої теорії мають бути чітко визначені принципи. Стосовно управління землекористуванням не має законодавчо визначених принципів. Автором проведений аналіз конституційних засад, принципів земельного законодавства, основних вимог до містобудівної діяльності, тощо, на підставі чого були запропоновані наступні принципи управління землекористуванням:
1. цілісності і єдності територій (ст. 17, 132 [68] );
2. верховенства права і непорушності і рівності прав власності ( ст. 13, 14, 21, 24, 41,56 [68], ст. 6, 78-85 [47], ст. 6, 25[124] ) ;
3. переважності суспільних інтересів (ст. 13,41,66 [68], ст. 146-148 [47], ст.21[124] );
4. збалансованості соціально-економічного розвитку територій (ст. 132 [68]);
5. публічності, прозорості і гласності (ст. 57 [68], ст.7 [17]));
6. повноти та достовірності інформації (ст. 57 [68] );
7. поєднання централізації та децентралізації державної влади (ст. 5,6, 7, 75,113, 118, 132, 138, 140, 143 [68], ст.6-17 [47], 7,9, 10,11,12 [124] );
8. справедливості і неупередженості (ст.11, 24 [68], 7 [17]).
Одним із основних принципів управління міським землекористуванням є принцип цілісності, який спрямований на здійснення управління при наявності єдиної мети, якій служать всі елементи системи [73]. Тому, фактично, забезпечення раціонального використання та забудови території може бути здійсненим при забезпеченні оптимального і найбільш ефективного використання кожної земельної одиниці у певному просторі і часі. Процес управління розвитком міських територій є складний багатоступеневий процес з кінцевим результатом - створення оптимального середовища для життєдіяльності суспільства. Це досягається шляхом методично впорядкованого послідовного вирішення низки завдань. Будь-яка мета досягається завдяки застосуванню певних управлінських методів, тому автором проведено узагальнення та дослідження існуючих світових методів управління земельними ресурсами. Узагальнюючи світовий досвід можна навести їх наступний перелік: правові, планувальні, економічні, фінансові, податкові, ринкові, організаційні, комунікаційні, адміністративні, інформаційні, кадастрові [1, 7, 10, 18, 20, 26, 35, 54, 66, 83, 96, 119, 127, 157, 167, 173, 186, 189, 191, 195, 200, 202, 207, 210]. На погляд автора всі методи, які використовуються в світовій практиці, можна поєднати в п'ять груп, які відображають їх сутність:
1. Правові методи (створюють сукупність обов'язкових юридичних принципів, норм і правил, визначених та таких, що охороняються державою, які визначають права власності та відповідальність за їх порушення, регулюють взаємовідносини суб'єктів права, регламентують механізми господарських зв'язків та структуру органів державного управління.
2. Планувальні методи забезпечують прогнозування економічного і соціального розвитку країни в цілому та окремих територій, визначення комплексу практичних заходів щодо його впровадження. Завдяки їм створюють різнобічний планувальний базис для прийняття обґрунтованих рішень відносно використання територій. До планувальних методів відносяться: розробка програм соціально-економічного розвитку територій, стратегічне планування землекористування на державному, регіональному та місцевих рівнях, розробку містобудівної, землевпорядної документації та іншої планувальної документації.
3. Економічні методи спрямовані на стимулювання певних видів землекористування за рахунок впливу держави на рух сукупного суспільного продукту та фінансового впливу. До них відносяться методи впливу суб'єкту на об'єкт шляхом матеріального стимулювання певних видів діяльності, такі як: створення спеціальних бюджетів та фондів розвитку територій, формування розвинутого ринку землі і нерухомості та системи іпотечного та іншого кредитування, фінансове забезпечення пільгової політики та компенсаційних виплат, диференційоване оподаткування земель тощо. До цієї групи відносяться наведені у переліку фінансові, податкові, ринкові методи.
4. Адміністративні методи ґрунтуються на організаційних та узгоджувально-розпорядчих засадах впливу суб'єкта управління на об'єкт. Забезпечують впровадження правових, планувальних та економічних методів та контроль за їх виконанням, регулюють правовідносини, пов'язані з реалізацією прав володіння, користування та розпорядження землею шляхом здійснення повноважень різними органами виконавчої влади та здійснюють координацію окремих елементів суб'єкту управління. До них віднесені організаційні, комунікаційні, кадастрові, інформаційні.
5. Методи судочинства. Завдяки цим методам забезпечуються вирішення суперечливих питань неврегульованих іншими методами.
До правових методів відноситься розробка законодавчо-нормативних документів, які забезпечують процес управління прозорими і зрозумілими механізмами. Відсутність будь-яких механізмів, визначених на законодавчому рівні, надає можливість прийняття управлінських рішень на підставі суб'єктивного уявлення та оцінки існуючої ситуації певною посадовою особою, з одного боку, і з іншого не надає можливості притягнути до відповідальності осіб, які діють не на користь громадських інтересів.
Правові механізми є підставою для впровадження планувальних, економічних, адміністративних та судових, тому вони мають бути забезпечені в необхідному та достатньому обсязі. Необхідним обсягом є той, без якого прийняття рішення не може бути об'єктивним, а достатнім - за допомогою і на підставі якого рішення є законним і юридично визначеним.
Планування використання територій є фактично втручанням держави в питання власності земель з метою забезпечення ефективного використання і розподілу земельних ресурсів між галузями народного господарства.
На протязі минулих десятиріч плануванням було охоплено всю без винятку територію країни, однак цілі і методи планування тоталітарної держави не відповідають сучасним потреба