РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Матеріал досліджень
Відповідно до мети та завдань, дослідження складалось з експериментальної частини, яку було проведено на безпородних собаках, білих щурах лінії Вістар та клініко-лабораторних обстежень хворих з різними формами перитоніту.
При виконанні роботи дотримувались основних вимог Гельсінської декларації прав людини (1975) та Ванкуверської конвенції (1979, 1994) про біомедичні експерименти.
Об'єктом експериментальних досліджень стали 43 інбредні собаки обох статей, масою від 9 до 12 кг, та 450 білих статевозрілих нелінійних щурів масою від 180 до 200 г. Тварини до експерименту утримувались у віварії Буковинського державного медичного університету.
Собакам перед початком експериментів проводили премедикацію шляхом внутрішньом'язового введення суміші, до складу якої входив дроперидол 0,5 мг/кг, димедрол 1,5 мг/кг, анальгін 50-70 мг/кг. Через 15 хвилин після ін'єкції під місцевою анестезією 2% розчином новокаїну катетеризували малу підшкірну вену тазової кінцівки собаки і на фоні вливання фізіологічного розчину проводили комбіновану внутрішньовенну анестезію: каліпсолом (5 - 10 мг/кг) і тіопентал - натрієм ліофілізованим (10-15 мг/кг) [450]. Для знеболення щурів застосовували інгаляційний хлороформний наркоз.
Розповсюджений перитоніт у собак моделювали за власною методикою, яка передбачала створення джерела тривалого інфікування черевної порожнини (патент України № 64939А). Тваринам після лапаротомії виконували розсічення стінки сліпої кишки протягом 2 см, після чого проводили забір 40-50 мл товстокишкового вмісту. Перфораційний отвір зашивали 2-х рядним швом. Перед інфікуванням черевну порожнину промивали 0,5 л ізотонічного розчину натрію хлориду, що призводить до тимчасового зниження місцевої неспецифічної резистентності очеревини та спричинює більш швидке прогресування експериментального перитоніту [451,452]. Після евакуації рідини готували 40% калову суміш на ізотонічному розчині натрію хлориду, яку заливали у всі відділи черевної порожнини з розрахунку 10 мл/кг маси тварини. Рану закривали ситуаційними швами.
Забір перитонеального ексудату проводився під час запрограмованих повторних розкриттів черевної порожнини шляхом аспірації вмісту стерильним шприцом через 12, 24 та 48 годин з часу моделювання перитоніту. Ексудат розміщували у пробірки з транспортним живильним середовищем і доставляли у бактеріологічну лабораторію.
У щурів перитоніт викликали за іншою розробленою методикою (патент України № 4766A), яка дозволяла уникнути розтину черевної порожнини. Для цього через рот у шлунок уводили спеціальний пристрій, який являє собою металеву трубку, дещо зігнуту на робочому кінці (рис. 2.1).
Рис. 2.1 Схема пристрою для моделювання перитоніту
Трубка ззовні покрита електроізолюючим матеріалом, за виключенням останніх 5 мм робочої частини. Всередині трубки вздовж її осі розміщений загострений мандрен, який вільно переміщується в її просвіті. Трубка за допомогою проводів з'єднується з пристроєм для діатермокоагуляції. Після введення в просвіт органу трубку повертали так, щоби вона впиралась в стінку органу, і проводили коагуляцію стінки впродовж часу, необхідного для виникнення некрозу всіх її шарів, який попередньо визначили у тварини такого ж виду, що склало 45 сек. По закінченню коагуляції мандрен просували вперед до відчуття "провалу", чим виконували перфорацію органу, після чого пристрій вилучали.
Перед моделюванням перитоніту, а також через 6, 12, 24, та 48 годин з моменту його ініціації проводили декапітацію тварин та забір крові. В ці ж самі терміни забирали матеріал для гістологічного та мікробіологічного досліджень.
Цукровий діабет моделювали шляхом підшкірного уведення 1,6% розчину алоксану на дистильованій воді в дозі 16 мг на 100 г маси [453].
Для створення моделі ураження нирок і печінки, яке супроводжується виникненням гострої печінково - ниркової недостатності, підшкірно уводили 5% розчин нітриту натрію на дистильованій воді в дозі 0,5 мг на 100 г маси, що викликає розвиток нефриту та гепатиту [454].
Клінічний матеріал склали 426 хворих віком від 18 до 84 років, серед яких було 187 (43,9%) чоловіків та 239 (56,1%) жінок. У 287 (67,37%) пацієнтів діагностована супровідна патологія.
Розподіл хворих за віком, основним та супровідним захворюваннями, а також формами перитоніту наведено в таблицях 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.4.
Таблиця 2.1.1
Розподіл обстежених хворих за віком
Вік
(років)до 2021-3031-4041-5051-6061-7071-80Більше 80ВсьогоКількість хворих3649657652795712426
Таблиця 2.1.2
Розподіл обстежених хворих за нозологічними формами хірургічної патології
№ п/пНозологічні формиКількість1231. Гостра кишкова непрохідність442. Защемлені грижі473. Перфораційні гастродуоденальні виразки274. Гострий простий апендицит295. Гострий деструктивний апендицит1246. Гострий простий холецистит577. Гострий деструктивний холецистит328. Хронічний холецистит179. Кровоточиві гастродуоденальні виразки8Продовж. табл. 2.1.2
12310. Перфорації тонкої кишки511. Перфорації товстої кишки212. Мезентеріальний тромбоз413. Гострий холецистопанкреатит714. Неспроможність кишкових швів715. Вправимі грижі916. Інші717. Всього426
Таблиця 2.1.3
Розподіл обстежених хворих за розповсюдженістю перитоніту
№ п/пРозповсюдженість перитонітуКількість1. Місцевий412. Дифузний433. Розлитий344. Загальний325. Всього150
Таблиця 2.1.4
Розподіл обстежених хворих за видом супровідної патології
№ п/пНозологічні формиКількість123 1. Цукровий діабет І типу, субкомпенсований16 2. Цукровий діабет ІІ типу, субкомпенсований25 3. Ішемічна хвороба серця, в т.ч.:107 4. Стабільна стенокардія напруги ФК І-ІІ, СН 020 5. Стабільна стенокардія напруги ФК І-ІІ, СН І16 6. Стабільна стенокардія напруги ФК ІІ-ІІІ, СН ІІА22 7. Стабільна стенокардія напруги ФК ІІ-ІІІ, СН ІІБ-ІІІ20 8