Ви є тут

Аграрні правовідносини в Україні.

Автор: 
Уркевич Віталій Юрійович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0508U000038
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРА АГРАРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ЕЛЕМЕНТІВ
2.1. Суб’єкти аграрних правовідносин
Переходимо до розкриття змісту категорії «аграрні правовідносини», до
встановлення сутності її елементів, відображення її структури. Постає питання:
який елемент аграрних правовідносин слід розглянути першим. Подання першими
суб’єктів у переліку елементів розглядуваних правовідносин – це, з одного боку,
певна традиція юридичної доктрини, з другого – показник ролі суб’єктів серед
інших елементів. Проте необхідно пам’ятати, що безоб’єктних правовідносин не
буває. Справедливим є й те, що за відсутності певних підстав аграрні
правовідносини (як внутрішні, так і зовнішні) взагалі не виникнуть, не
зміняться, не припиняться. Сутність же правовідносин взагалі становить їх
зміст. Із цього можна зробити висновок, що всі елементи правовідносин аграрних
мають своє неповторне значення в їх конструюванні. Ми ж розпочнемо наш виклад
із суб’єктів цих правовідносин, оскільки специфіка цих суб’єктів багато в чому
(в поєднанні зі спеціальними об’єктами) визначає розглядувані правовідносини
саме як аграрні, аграрно-правові.
Продовжимо наше дослідження характеристикою суб’єктів цих правовідносин. Однак
перед цим звернімося до окремих положень теорії права щодо сутності суб’єктів
правовідносин. За­га­ль­нови­зна­­ним у те­о­рії пра­ва, як уже вказувалося, є
по­ло­жен­ня, згі­д­но з яким су­б’єк­том пра­ва мо­же бу­ти осо­ба, яка: а) за
сво­ї­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми фа­к­ти­ч­но мо­же бу­ти но­сі­єм юри­ди­ч­них
прав та обо­в’я­з­ків; б) ре­а­ль­но зда­т­на бра­ти участь у
пра­во­від­но­си­нах, ма­ю­чи риси су­б’єк­та пра­ва в си­лу юри­ди­ч­них норм
[5, с. 139]. У су­ку­п­но­с­ті ці дві вла­с­ти­во­с­ті становлять зміст
пра­во­су­б’є­к­т­но­с­ті суб’єкта, яка, як ві­до­мо, скла­да­єть­ся із
пра­во­зда­т­но­с­ті – спроможності во­ло­діти пра­ва­ми й не­сти обо­в’я­з­ки1
[1) На сьогодні в юридичній літературі висловлена думка про відсутність
самостійного значення правоздатності й необхідності зведення правосуб’єктності
лише до дієздатності [Детальніше див.: 46, с. 141-143].]) й діє­зда­т­но­с­ті –
спроможності са­мо­стій­но здій­с­нювати права й обо­в’я­з­ки [5, с. 139]. У
сучасних наукових теоріях у складі правосуб’єктності виокремлюють
деліктоздатність2 [2) Окрім деліктоздатності пропонується виокремлювати й
угодоздатність як спроможність особисто, своїми діями вчиняти цивільно-правові
угоди [Детальніше див.: 429, с. 132-134].]) як установлену законом спроможність
особи відповідати за свої дії при вчиненні правопорушень (злочинів, проступків,
деліктів, тобто порушень у цивільно-правовій сфері) [5, с. 147; 430, с. 401,
402].
Оскі­ль­ки фі­зи­ч­на осо­ба є пе­р­ві­с­ним су­б’єк­том пра­ва, від­по­ві­д­но
до цього во­на на­ді­ля­єть­ся ши­р­шим об­ся­гом пра­во­су­б’є­к­т­но­с­ті.
Така пра­во­суб’єк­т­ність зветься за­га­ль­ною, то­му що фізичні особи мають
змо­гу бу­ти уча­с­ни­ка­ми май­же не­об­ме­же­но­го ко­ла пра­во­від­но­син,
що ре­гу­лю­ють­ся но­р­ма­ми рі­з­них га­лу­зей пра­ва.
Незважаючи на те, що дієздатність осіб юри­ди­ч­них визначалася раніше як
ці­льо­ва, спе­ці­а­ль­на (во­ни мали здій­с­ню­ва­ти ли­ше ті юри­ди­ч­ні дії,
які від­по­ві­да­ють уста­но­в­ле­ним ці­лям їх ді­я­ль­но­с­ті), сьогодні
нормами ЦК України 2003 р. закріплено загальну їх правоздатність. Отже,
юридична особа здатна мати такі ж цивільні права й обов’язки (цивільну
правоздатність), як і фізична, крім тих, які за своєю природою можуть належати
лише людині (ст. 91 ЦК України [431]). Однак не всі дослідники погоджуються з
наданням юридичним особам загальної правоздатності (правосуб’єктності),
вказуючи, що всі вони створюються для досягнення певної мети3 [3) Детальніше
див.: [432, с. 252, 253]. Про поняття спеціальної правосуб’єктності див.,
напр.: [433, с. 44].]). Окрім цього, спеціальну (статутну) правоздатність
юридичних осіб – суб’єктів господарювання встановлено ГК України 2003 р.
[434].
Як вба­ча­єть­ся, за су­час­них умо­в юри­ди­ч­на осо­ба вправі за­крі­плювати
в статутних до­ку­ме­н­тах і во­ло­ді­ти всі­єю су­ку­п­ні­с­тю прав та
обо­в’я­з­ків, за ви­нятком тих, які в си­лу їх пра­во­вої при­ро­ди
вла­с­ти­ві ви­клю­ч­но осо­бі фі­зи­ч­ній [49, с. 359; 435, с. 56]. При цьо­му
не слід за­бу­ва­ти, що вона є спе­ци­фі­ч­ним су­б’єктом пра­ва, «…особливою
правовою реальністю…» [436, с. 340], по­хі­д­ною від пе­р­ві­с­но­го –
фі­зи­ч­ної осо­би і ви­ни­кає для до­ся­г­нен­ня й ви­рі­шен­ня пе­в­них
ці­лей, за­вдань, за­до­во­лен­ня по­треб су­с­пі­ль­с­т­ва в ці­ло­му. Але при
ши­ро­ко­му тра­к­ту­ван­ні ме­ти, за­вдань ді­я­ль­но­с­ті юридичної особи
ко­ло прав, які їй надаються, та обо­в’я­з­ків, по­кла­де­них на неї, в рамках
чинного за­ко­но­дав­ст­ва мо­же бу­ти май­же не­об­ме­же­ним [235, с. 56].
Усі на­ве­де­ні ви­ще мі­р­ку­ван­ня є ці­л­ком слу­ш­ни­ми й що­до
ін­сти­ту­ту пра­во­су­б’є­к­т­но­с­ті учасників аграрних правовідносин.
Звичайно, зміст правосуб’єктності суб’єктів, що мають статус юридичної особи,
не ви­че­р­пу­єть­ся ли­ше зда­т­ні­с­тю до во­ло­дін­ня пра­ва­ми й
обо­в’я­з­ка­ми юри­ди­ч­ної осо­би – ци­ві­ль­ною пра­во­су­б’є­к­т­ні­с­тю.
Во­на є ши­р­шою, ба­га­то­гран­ні­шою й виступає од­ним з еле­ме­н­тів
пра­во­во­го статусу сіль­го­с­ппідприємства [213, с. 104]. Зважаючи на роль
сільгосппідприємств серед інших учасників аграрних правовідносин,
охарактеризуємо зміст саме їх правосуб’єктності.
Варто по­го­ди­ти­ся з тим, що на об­сяг пра­во­су­б’є­к­т­но­с­ті
сільгосппідприємства1 [1) Тут і далі за текстом терміном «сільськогосподарс