РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОЛГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Неоплатонічна філософська традиція як основа світогляду романтиків спрямовувала
їх на осягнення своєрідного вияву духовної сутності Бога в кожному існуванні.
Їхній творчості притаманна неабияка зацікавленість щодо одиничного, щодо
неповторної індивідуальності явищ, подій, історичних постатей та їх соціальної
значущості. Це націлює в аналізі романтичних текстів застосувати ідіографічний
підхід, деякі висновки трансцендентальної теорії цінностей, концепт «життєвий
світ» Гусерля, герменевтичний підхід до життєвого світу Гайдеґера і Ґадамера,
емоційно-ціннісний підхід М. Шелера, виражений принципом «оrdo amoris».
Ставлення до дійсності як системи цінностей культури є визначальним в розумінні
романтиками буттєвих смислів національної ідентичності.
2.1. Вихідні засади, визначальні методологічні підходи і принципи аналізу
Індивідуалізуючий підхід, застосований романтиками, став вихідним в розробці
Баденською школою трансцендентальної теорії цінностей. Саме її речники
Г. Рікерт і В. Віндельбанд застосували ідіографічний метод і запропонували
поняття цінності з метою розрізнення культуро-історичних та природних процесів.
Це дало можливість інтерпретувати соціальну дійсність у ціннісному вимірі й
відділити в ній «істотне» від «неістотного». До пізнання історичної дійсності
В. Віндельбанд і Г. Рікерт запропонували підхід «перетворюючого розуміння».
Таке бачення випливає, з позиції Баденської школи, вже зі звичайного
міркування, що дійсність як у своїй цілості, так i в кожній частині, так
неосяжно розмаїта, що не піддається відображенню. А кожне твердження, в якому
щось висловлюється про дійсність, доконечно стає значним її спрощенням. Такий
абстрактно-поняттєвий підхід до дійсності – найприкметніша риса наукового її
бачення і лежить в основі узагальнюючого розуміння дійсності.
Одначе задовго до появи у філософському світі трансцендентальної теорії
цінностей романтики протиставили науково узагальнюючому підходу до історії та
культури індивідуалізуючий підхід на основі християнської ієрархії цінностей і
замість раціонального пізнання явищ культури та історії застосували
емоційно-ціннісне їх впізнавання.
Услід за неоплатонічною позицією романтиків, раціоналістична філософія
Баденської школи, ґрунтуючись на фiлософiї І. Канта, стверджує, що в свiтi
існує одиничне (Einmaliges), неповторне, а загальне – атрибут мислення.
Взагалі, згідно з Г. Рiкертом, є два види iндивiдуальності: по-перше,
iндивiдуальнiсть, яку має кожна річ i кожний процес, зміст якої збігається з її
дійсністю; пізнання цієї неповторності так само неосяжне, як i непотрібне,
по-друге, «iндивiдуальнiсть, яка має значення для нас». Якщо романтики
«значення для нас» індивідуальності інтерпретують як впізнавання божистої
цінності, то для раціоналістичного підходу Баденської школи індивiдуальнiсть у
цьому розумiннi не є дійсністю, а є продуктом нашого витлумачення дійсності,
продуктом «донаукового витворювання понять» [478].
Значення, або, по-іншому, смисли в iндивiдуалiзуючому методі стають основою
відрізнення важливого, індивідуального від неважливого. Саме такі смисли є
вихідними в трактуванні історичних подій як у тексті «Історії Русів», так і в
поетичних наративах романтиків. І тому відсутність зв’язку зі значеннями
означало б для них також i зникнення iсторичного iнтересу. Отже, значення, які
є передумовою тлумачення історії, логічно поєднують зі собою ще й інші
значення, пов’язані з об’єктами, без яких неможливе взагалі жодне
iндивiдуалiзуюче розуміння дiйсності. На погляд Рікерта, тут важливо з’ясувати,
що являють собою історичні цінності. Це такі значення, що дають змогу виявити в
iсторiї «важливе», «визначне», «цікаве» тощо [478].
У цьому пункті виникає розбіжність в погляді на розуміння історичних цінностей
Рікерта та романтиків. За Рікертом, історику вдається виявити цінності тому, що
пов’язаність iз ними не є практичним ставленням до об’єкта, не є актом його
оцінки. Тут не стоїть питання про позитивну чи негативну цінність об’єкта.
Історик лише виконує теоретичне вiднесення об’єктiв до категорії цінностей
(Wertbeziehungen) і не дає практичної оцінки обґєкта. Вiн емпiрично констатує
факт існування цінностей, як, наприклад, цінність держави, економічної
органiзацiї, мистецтва, релігії тощо. Відносячи теоретично об’єкти до цих
цінностей, історик з’ясовує, чи має i коли має, та завдяки чому саме має
значення їх iндивiдуальнiсть, він поділяє дiйснiсть на важливi й неважливi
елементи. При цьому iсторик обирає лише загальні вартостi, тоді як романтик в
інтерпретації історії виходить з цінностей, які «здатні існувати–крізь–час»
(М. Шелер), і в цьому вбачає їхню загальність. З позиції ж Баденської школи,
загальнiсть цінностi для історика в тому, що він відносить свої об’єкти до
цінностей, які визнають такими всi, до кого він звертається, або, принаймні,
всі розуміють їх як цінності. Визначення цінностей Баденською школою є чисто
раціональною процедурою, тоді як, за романтиками, «інший», до якого звернений
наратив романтика, має впізнавати цінності шляхом переживання їх як своїх
[Див.: 529].
Романтичний підхід до тлумачення історії виходить не із загальних цінностей, як
їх розуміють Рікерт і Віндельбанд, а з таких абсолютних духовних сутностей, як
Свята Правда, Дух народу, Провидіння, Справедливість. Романтик констатує
причетність історичних постатей, подій до цих сутностей на основі свідчень, що
виражають Правду. Свідчення правди мають чітко окреслену спрямованість проти
світу чужих: «Не час, пане Мазепо, думати, гадати! / Нехай палит Батурин
Кацапня кровава: / На жужлях взнесл
- Київ+380960830922