РОЗДІЛ 2
СУТНІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОНЯТТЯ
«ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ»
2.1. Політична участь як складова категорій політичної активності
Проблеми політичної участі є предметом пильної уваги науковців. Вчені
намагаються знайти відповіді на запитання: чому людина бере або не бере участі
у політиці, які фактори мають вирішальний вплив на вибір тих чи інших форм
політичної діяльності, чому індивіди висловлюють свою підтримку або незгоду із
будь-якими політичними силами, програмами, інститутами та ін. Українська
вчена-соціолог Ольга Куценко навіть сформулювала так звані «загадки участі»,
тобто найбільш серйозні проблеми, з якими зіткнулися дослідники
посткомуністичних суспільств, вивчаючи поведінку людей після повалення
недемократичних режимів [241, с. 94].
Існує багато підходів, у межах яких висвітлюються певні аспекти проблеми. Однак
сутність політичної участі набагато складніша, ніж здається на першій погляд.
Це пояснюється як багатогранністю цього явища, використанням різних
методологічних підходів для його пояснення, так і складністю термінологічної
визначеності основних понять. Справа в тому, що для опису феномену політичної
участі використовують такі дефініції, як «громадянська участь», «політична
поведінка», «політична активність», «політична діяльність». При цьому їх часто
не розмежовують і не визначають взагалі, або політичну діяльність розглядають
як складову політичної участі. Зустрічаються також випадки невиправданого
звуження сфери політичної участі. Так, одна з українських дослідниць стверджує,
що оскільки в реальному житті більшість громадян не мають ні засобів, ні
можливостей для постійної участі в політиці, «для неполітиків ця дія є сферою
викидання негативах емоцій» [318, с. 63].
Спроби визначення сутності явища, що намагалися дати деякі автори, не можна
визнати задовільними на підставі того, що вони не дають повної картини
політичної участі, здатної слугувати основою для її адекватного відображення.
Найбільш ґрунтовний теоретичний аналіз згаданого поняття на пострадянському
просторі здійснив російський вчений Дмитро Гончаров, який вважає, що саме
американському досліднику Дж. Нагелю належить одне із універсальних визначень
поняття «політична участь»: «участь охоплює дії, за допомогою яких рядові члени
будь-якої політичної системи впливають або намагаються впливати на результати
її діяльності» [127, с. 6]. Саме політична система, на його думку, є
компонентом визначення участі. Вона існує як організована структура влади,
впливу, авторитету і стосується не лише уряду, а й інших громадських
інститутів, які контролюють поведінку і ресурси своїх членів. В певний час
політичного характеру набувають не лише власне політичні об’єднання, а й
економічні та соціальні інститути, церкви, профспілкові спілки й асоціації,
університети, групи тиску та ін.
Слід звернути увагу на такі важливі теоретико-методологічні аспекти політичної
участі, як характер і зміст соціальної та політичної дії в структурі участі, а
також її інструментальності. Нагадаємо, що інструментальні відносини ? це
відносини, участь у яких розглядається людьми як спосіб отримання будь-якої
користі, будь-яких благ, причому саме спілкування при цьому не має для
партнерів ніякої цінності. На противагу таким відносинам, існують самоцінні
відносини, тобто відносини, побудовані на почуттях приязні, любові,
товариства, нематеріального інтересу і не передбачають отримання від них
конкретного (раціонального) зиску. Під інструментальністю також розуміють
наявність певних інститутів, каналів, правил, механізмів, обумовлених реакцій
суб’єктів суспільних відносин на певні ситуації та ін.
Оскільки політична участь здійснюється насамперед у сфері владних відносин, то
для нас має слушність зауваження відомого українського фахівця в галузі
політичної психології Вадима Васютинського про те, що політична влада не може
бути лише раціонально-інструментальною; вона весь час стоїть перед
необхідністю істотного врахування різноманітних психологічних чинників. Якщо
ці чинники ігноруються, то досить швидко «інструментальні намагання влади
перестають спрацьовувати і її взаємини з підвладними набувають кризового
характеру». Тому влада повинна надавати своїй діяльності «більш чи менш
вираженого гуманного характеру…, вміти бути привабливою для підвладних, давати
їм почуття захищеності, брати на себе відповідальність за їх долю» [86, с.
418]. У контексті вищевикладеного у нас немає підстав обмежувати політичну
участь суто раціонально-інструментальними відносинами, оскільки політику
«роблять» живі люди. Тобто у політичній поведінці індивідів обов’язково
присутнім є певний елемент ірраціональності, впливу почуттів, симпатій та
антипатій у процесі взаємодії.
На думку більшості дослідників, політична участь включає широкий спектр
політичної активності, пов’язаний зі специфічним відношенням соціальних
суб’єктів до влади. Російська дослідниця Олена Мелєшкіна визначає політичну
участь як «більш-менш регулярне і, зокрема, інструментальне застосування
акторами різних форм політичної діяльності, засобом якого громадяни намагаються
впливати на процес прийняття політичних рішень» [265, с. 154]. На думку
Марії Пірен, політична участь ? це «втягнення (залучення) членів
соціально-політичної спільноти в існуючі всередині неї політичні відносини і
структуру влади» [318, с. 62].
Суттєве доповнення щодо сутності вказаної категорії додає український дослідник
Олександр Чемшит, який вважає, що політична участь ? це «будь-яка дія або
бездіяльність, спрямована на зміну чи збереження існуюч
- Київ+380960830922