РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДИЗАЙНУ ТА ЙОГО СОЦІАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ
2.1. Генеза дизайнерської діяльності та її інноваційний характер
Однією з проблем теорії дизайну є проблема передумов і часу виникнення дизайну.
Одні дослідники [38; 69; 82; 150; 188; 237; 345; 422; 514; 518] вважають, що
дизайн – явище, яке має тривалу історію, що вимірюється тисячоліттями. Інші
автори [35; 115; 128; 175; 225; 280; 396; 400; 458; 463] вважають, що дизайн
виникає на початку ХХ сторіччя як реакція на стихійне формування візуальних і
функціональних властивостей предметного середовища, що він з’явився у зв'язку з
необхідністю якось відреагувати на розрегульованість виробництва і споживання,
що поняття “дизайн” ніяк не може бути пристосованим до тих процесів, які нас
цікавлять, і які відбувалися в минулому. Кожна з наведених точок зору має право
на існування.
На нашу думку, дизайн як соціокультурне явище, виникає в глибинах історії
людства. І перший – найтриваліший і найзагадковіший – етап історії, дизайну
можна визначити як архаїчна “дизайнерська” культура. Свій досвід взаємодії з
довкіллям первісна людина фіксувала у міфах [336; 453]. У міфологічне мислення
первісна людина виокремила себе з оточення, усвідомлювала відмінність свого
родового буття від видового існування. Міфогенна морфологія предметного світу
культури стала засобом усвідомлення первісною людиною себе у якості такої
частини світу, активність якої докорінно відрізняється від природних процесів.
Тому опредмечена у світі артефактів міфологічна історія – це завжди історія
творення людиною космосу, порядку з невпорядкованого, дисгармонійного, ворожого
хаосу [318]. Можна стверджувати, що ще за умов первісного ладу, коли виникають
зародки таких духовних потреб як естетичні, починають формуватися передумови
виникнення дизайну. Дизайн, як і мистецтво, вкорінене у прагненні людини
освоїти світ, посіло особливу позицію в освоєному світі. Непідвладний часові
спосіб комунікації, художня діяльність залишалася найважливішим каналом зв'язку
між людиною і суспільством, мірилом людської досконалості та освоєння природи.
З розвитком суспільства хаос витіснявся на периферію людського буття,
поступався місцем космосу.
Показовою для розуміння розвитку так би мовити прото-дизайнерської культури
людства є історія Давньоєгипетської культури. Славнозвісні Єгипетські піраміди
були не лише пам’ятками архітектури, а являли собою складний духовний комплекс,
де знайшли відображення всі сторони людської сутності, яка зростала у надрах
єгипетської культури. Саме до цього періоду слід віднести появу триєдності:
предмет-матеріал-технологія, що здійснюється в предметній творчості: в Єгипті
були створені досконалі за своїм дизайном вироби, що спричинили вплив на дизайн
Азії і Африки. Кожна епоха мала свої соціальні й науково-технічні завдання,
уподобання й смаки, що впливали на розвиток дизайну, зумовлювали нові функції,
конструктивні системи, художні засоби, індустріальні методи будівництва, однак
кінцевою метою дизайну є задоволення матеріальних і духовних потреб усього
суспільства [120, 206-254].
Технічна творчість сьогодні відокремлена від мистецтва, але першим смислом
самого терміну “мистецтво”, який був розповсюджений в Давній Греції, була
система технічних способів і прийомів. Творець машин часто порівнюється з
художником, скульптором з металу, який повинен вдихнути життя в форми,
породжені уявою творця, тим, що приведе їх в рух з метою виконання певної
роботи. Однією з найскладніших і не пояснених досі є проблема співвідношення
середньовічного ремесла (в його традиційному розумінні як ручної роботи від
конкретного замовника) і дизайну. У багатьох теоріях дизайну вони виступають як
протилежні полюси предметної творчості. Ремесло трактується як унікальна робота
по виготовленню посуду, меблі, одягу, прикрас, знарядь праці, в процесі якої
постійно можна щось виправити, змінити, підігнати під вимоги тих, хто
користується речами. Дизайн був породжений значним і все збільшуючим розривом
між потребами споживання і виробниками, який виникає в результаті розподілу
праці, механізації і художньо-проектної діяльності.
Середньовічне ремесло при всій його простоті було дуже розвиненим виробництвом,
зі своєю спеціалізацією і своїм розподілом праці, з великим географічним
охопленням територій виробництва і розподілом готової продукції, з
товарно-грошовими відносинами і контактами принципово різноманітних культур
Заходу і Сходу. Ремесло минулого мало свої правила, зразки, інваріанти форми і
ступені свободи їх змін в межах функціональної і стильової єдності. Від них
збереглися не тільки безліч матеріальних об'єктів, речей, що вкладені в певні
топологічні ряди по характеру їх відношення до функції, конструкції і форми,
але і тексти (структури цехів, методики роботи, правила оцінки якості,
загально-гуманітарні рефлексії на призначення, стиль, характер предметного
оточення) [422].
Характерною ознакою епохи Відродження був органічний зв'язок технічної
творчості з художньою; вона визначала особливості формотворення всього
предметного середовища, включаючи світ техніки. Професія митця вважалася
звичайною ремісничою професією, і люди цієї професії за своїм суспільним
призначенням ніяк не відрізнялися від представників інших ремісничих груп.
Інженер-митець набував знань та професійних навичок в усіх галузях мистецтва і
техніки шляхом цехового учнівства у майстра, що передавав учням свій досвід,
який ретельно приховувався від сторонніх [154]. Естетичним кредо в епоху
Відродження, як і в епоху античності, був синтез користі й краси, що накладало
відбиток на формотворення предметного середовища, розповсюджуючись
- Київ+380960830922