РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ
ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ
Звертаючись до реалій сьогодення, помічаємо девальвацію цінності особистості в
сучасній дегуманізованій культурі, хоча в межах гуманістичної антропології та
традицій філософії саме людина та її здоров’я повинні сприйматися як найбільша
величина планетарного масштабу. Соціальна ідея духовно-морального та здорового
способу життя поступово набуває національно-державного значення. Саме така
глобальна ідея може об’єднати навколо себе не тільки здорові сили суспільства
та організації, що її втілюють у життя, а й країни, які вважають оздоровлення
нації основою державної політики.
Для вирішення завдань ефективної соціалізації особистості, формування здорового
покоління вчені й практики аналізують можливості оптимізації
соціально-педагогічного процесу, виявляють шляхи вирішення поставлених цілей та
досягнення вищезазначеної мети.
Взаємодія соціальних інститутів характеризується наявністю певних механізмів,
за допомогою яких не тільки вирішуються соціальні протиріччя та конфлікти, а й
координуються зусилля, досягається консенсус відносно поставленої мети та
завдань. У нашому випадку, метою організованої взаємодії є формування здорового
способу життя підростаючого покоління і, як наслідок цього, збереження здоров’я
нації та суспільний розвиток.
У другому розділі мова буде йти про теоретичні засади взаємодії соціальних
інститутів та науково-практичні засади створення й функціонування відкритої
соціально-педагогічної системи з метою формування здорового способу життя учнів
загальноосвітніх навчальних закладів. Також ми беремо до уваги традиції селища
та школи, визначаючи їх як системоутворювальний компонент формування здорового
способу життя підростаючого покоління в межах чітко окресленого простору.
Таким чином, спробуємо довести, що тільки за умов функціонування відкритої
соціально-педагогічної системи можна вирішити будь-які завдання стосовно
формування, розвитку, соціалізації особистості. Причому органічний
взаємозв’язок державних та соціально-виховних інститутів дасть більш позитивні
результати, ніж вирішення конкретної проблеми окремими соціальними
інститутами.
2.1. Теоретичні засади системи взаємодії соціальних інститутів у процесі
формування здорового способу життя школярів
У сучасній українській державі простежуються процеси глибокої соціальної
трансформації, заключним етапом якої має стати модернізація всіх рівнів та
прошарків буття суспільства. Узагалі, будь-які трансформаційні процеси в
соціумі розповсюджуються не лише на соціальні явища й інститути, а й на
індивідуальний рівень, породжуючи якісні зміни у свідомості людини, злам та
переоцінку колишніх стереотипів, цінностей, норм. Стан індивідуальної
свідомості різноманітний, процес його перебудови здебільшого має драматичний
характер. Тому всім вагомим перетворенням у суспільстві притаманні психологічні
кризи, які поглиблюють нестабільність та напругу серед людей. Психологічна
напруга, нестабільність, апатія, цинізм – головні чинники нездорового способу
життя, більш того – життя в таких умовах і є нездорове, неповноцінне.
Погіршення медико-демографічних показників, екологічний дисбаланс, соціальна
стратифікація та багато інших негативних чинників, що набирають обертів у
соціальній та інших сферах буття суспільства, не можуть поліпшувати якість
здоров’я як окремої людини, так і нації в цілому.
За даними соціологічних опитувань, на здоров’я людини найбільш суттєво
впливають: спосіб життя – 50%; спадковість – 20%; навколишнє середовище – 20%;
рівень медичної допомоги – 10% [444].
Отже, сьогодні існує гостра потреба соціологічного осмислення та аналізу
системи взаємодії соціальних інститутів у процесі формування здорового способу
життя, тому що саме соціальні інституції забезпечують задоволення найважливіших
життєвих потреб.
Справедливо зазначив у своїй статті „Механізм реалізації соціокультурного
ідеалу здоров’я” В. Копа: „Використовуючи соціальну значущість здоров’я, людина
набуває здатності активно впливати на хід подій у суспільстві. Крім того, у
багатьох країнах здоров’я є одним з критеріїв можливості зайняти соціально
значущу посаду в суспільстві. Тим самим, визнається факт, що соціально значущим
суб’єктом може бути тільки особа, яка володіє достатнім рівнем здоров’я. Тобто
здоров’я можна віднести до одного з модусів соціальної значущості: слави,
професіоналізму, знання, влади, багатства. Ці модуси є основними стимулами
діяльності людей як соціальних істот. А певною діяльністю щодо досягнення
здоров’я як модусу соціальної значущості є здоровий спосіб життя (як процедура
чи спосіб)…” [239].
Щодо походження самої проблеми та її історії, зазначимо, що коло питань
„соціальний інститут – здоровий спосіб життя” існує давно. Так, наприклад,
німецький учений М. Сус вважає, що вперше соціологічний аналіз значення
здорового способу життя та охорони здоров’я було проведено в роботі відомого
фахівця з питань соціальної політики В. Петті „Політична арифметика”
(1690 р.). Також до цього питання зверталися такі відомі дослідники: К. Вінтер
(робота „Соціологія для лікарів”), Йоганн П. Франк (робота „Система досконалої
медичної поліції”), французький учений Ж. Гуєрні (робота „Соціальна медицина”),
Р. Вірхов, С. Норман, Мак-Йнтайр.
Високої оцінки, на наш погляд, заслуговує багатотомна праця Йоганна П. Франка
„Система досконалої медичної поліції”, яка чудово презентує знання того часу
про соціальні зв’язки здорового способу життя та захворювання. А французький
учений Ж. Гуєрні вперше до науки залучає таке поняття, як „соціальна медиц
- Київ+380960830922