РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Методи дослідження
Матеріалом дослідження були результати клінічного спостереження й лабораторного
обстеження 648 жінок, що перебували на лікуванні або розродженні в
акушерсько-гінекологічній клініці Центральної міської клінічної лікарні №6 м.
Донецька. Група хворих опущенням і випадінням внутрішніх статевих органів
складалася з 312 пацієнток, оперованих із приводу даної патології за період з
2000 по 2006 р. У структурі хірургічної діяльності гінекологічного відділення
кількість оперативних втручань із приводу пролапса тазових органів коливалося
від 13,3% в 2000 році до 28,7% - в 2005 і становило в середньому - 22,4%.
Хворі генітальним пролапсом перебували у віці від 24 до 86 років, середній вік
- 55,95+0,83 років. Розподіл хворих пролапсом геніталій за віком представлено
на діаграмі 2.1.
Діаграма 2.1.
Як видно з діаграми, найбільший відсоток жінок з даною патологією доводився на
вікову групу від 36 до 45 років, а жінки репродуктивного віку складали майже
третю частину загальної кількості хворих. Кількість пацієнток, що перебували в
працездатному віці, склало 151 жінку або 48,4%, що збігається з даними МОНИАГ
[64], згідно яким подібний контингент із даною патологією досягає 47% і
свідчить про «омолодження» захворювання.
У процесі спостереження пацієнток з опущенням і випадінням внутрішніх статевих
органів була розроблена робоча гіпотеза, підтвердження якої сприяло б
досягненню мети даного дослідження, а саме зниженню захворюваності генітальним
пролапсом:
У зв'язку з поліэтіологічностю генітального пролапса основні труднощі в
розробці ефективних заходів профілактики захворювання представляє відсутність
критеріїв формування груп ризику його розвитку. Визначення пацієнток, що
потребують проведення профілактичних заходів, буде сприяти зниженню
захворюваності.
Недостатня ефективність хірургічного лікування генітального пролапса в
більшості випадків визначається морфофункціональною неспроможністю структур,
використовуваних для реконструкції нормальних анатомічних взаємин тазових
органів і відповідальних за їх континенцію. Застосування методів хірургічної
корекції з використанням синтетичних матеріалів або заснованих на твердій
фіксації статевих органів до стінок таза в жінок з високим ризиком розвитку
рецидивів захворювання дозволить знизити їхню кількість.
Відповідно до робочих гіпотез і завданнями, поставленими для досягнення мети,
був розроблений дизайн дослідження, що складався з 5 етапів.
I етап – ретроспективне дослідження причин виникнення генітального пролапса.
II етап – вивчення післяпологових змін функціонального стану нервово-м'язевого
апарата тазового дна і їхніх особливостей у породілей з наявністю факторів
ризику розвитку пролапса тазових органів.
III етап -
1. Проспективне дослідження даних клініко-лабораторного обстеження хворих
генітальним пролапсом.
2. Розробка програми хірургічної реабілітації і її застосування.
IY етап – розробка критеріїв формування груп ризику.
V етап – профілактика генітального пролапса в групах ризику
Зважаючи на те, що показник захворюваності генітальним пролапсом формується з
поширеності даної патології в популяції й кількості рецидивів після
хірургічного лікування, на першому етапі дослідження було проведено два
ретроспективних клініко-статистичних аналізи - причин виникнення генітального
пролапса у жінок у різні фізіологічні періоди життя й причин виникнення
рецидивів після його хірургічного лікування.
Аналіз причин і факторів ризику генітального пролапса був проведений на
підставі даних поглибленого обстеження 246 пацієнток, що перебували на
хірургічному лікуванні із приводу пролапса геніталій різного ступеня
виразності.
На підставі анамнезу життя враховувалися умови праці й побуту, наявність
пролапса тазових органів або помітних проявів сполучно-тканої недостатності
(грижі, скривлення хребта, варикозна хвороба й т.п.) у родичів першої лінії,
екстрагенітальної патології. При цьому особлива увага приділялася таким
захворюванням, як нейроциркуляторна дистонія, гіпертонічна хвороба, патологія
сечовидільної і ендокринної системи, різні нозологічні форми органоспецифічних
проявів спадкової колагенопатії. Серед даної групи захворювань ураховувалася
наявність гриж різної локалізації в анамнезі, нетравматичних звичних вивихів і
дісплазії тазостегнових суглобів, спланхноптозу, сполучно-тканих дисплазій
серця, міопії, дискинезії жовчних протоків, геморою, синдрому роздразненого
кишечнику. Діагноз «синдром роздразненого кишечнику» в обстежених хворих
ставився на підставі рішення єднальної наради по функціональних розладах
шлунково-кишкового тракту, що відбувся в 1999 р. у Римі й получив назву
«Римських критеріїв» [287]. Згідно «Римським критеріям», про синдром
роздразненого кишечнику, як про функціональне захворювання, правомірно говорити
в тих випадках, коли у хворого протягом останнього року, щонайменше, протягом
12 тижнів відзначалися болі або дискомфорт у животі, що проходили після
дефекації й супроводжувалися зміною частоти або консистенції випорожнення
[288].
На підставі даних акушерсько-гінекологічного анамнезу враховувалися вік появи
перших менструацій, вік настання менопаузи, кількість вагітностей, кількість
пологів, вік у якому відбулися перші й останні пологи, інтервал між родами,
маса плодів, зроблені акушерськ