РОЗДІЛ 2
ДІАХРОНІЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ УНІВЕРСУМУ У СВІДОМОСТІ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН
2.1. Методична організація дослідження
Структура експериментальних етапів дослідження, викладених у другому розділі,
передбачала:
вивчення оцінності, емоційності, реактивності, просторового й часового
структурування світу давніми слов'янами за даними історичних текстів, що по
суті є різновидом розробленої Рут Бенедикт техніки дистанційного вивчення
культури [за 214];
констатацію у вербальному асоціативному та психосемантичному експерименті
основних особливостей існування універсальних понять у свідомості сучасної
людини;
порівняльний аналіз даних першого й другого етапів дослідження засобами
семіотичної символізації.
Відповідно, експериментальний матеріал розташований у другому розділі даної
роботи у такий спосіб: результати аналізу певного аспекту історичного тексту –
результати асоціативного експерименту аналогічного аспекту – результати
семіотичного аналізу.
Об'єктом психологічної реконструкції на першому етапі дослідження було
дохристиянське й російсько-візантійське світосприймання у тих їхніх проявах,
які, гіпотетично, будучи збережені до сьогодні, задають особливий контекст
особистісної психотерапії й психологічної допомоги представникам
східнослов'янських народів (див., зокрема, [38, с. 170-195]).
Історичними джерелами послужили: дохристиянський міф, соціально-побутова й
фантастично-героїчна казка (російська й українська), історико-героїчний епос
(російська билина й українська дума), тексти давньої української літератури.
Психологічний феномен, вилучений з тексту, фіксувався як одиниця дослідження в
тому випадку, якщо він зустрічався не менше трьох разів. Виклад спостережуваних
фактів будувався за принципом зменшення їхньої частотності в текстах. У тексті
дисертації посилання на текстові джерела організовані за принципом найбільшої
ілюстративності зазначеного тексту щодо даного феномена.
Відомий дослідник національних образів світу Г. Д. Гачев вважає, що в основу
подібних досліджень мусить покладатися «цілісність національного життя: і
природа, і стихії, і побут, і фольклор, і мова, і образність життя,
співвіднесення простору й часу (...) – тобто виявляється начебто набір,
основний фонд національних цінностей, орієнтирів, символів, архетипів, що й
визначає потім склад мислення, Логос народу [94, с. 87]». В іншому контексті
дослідник пропонує замінити поняття менталітет етнокультурної спільноти іншим
терміном – Космопсихологос, що означає структуру національного цілого. «Подібно
до того, як кожна істота є троїчна єдність: тіло, душа, дух – так і національна
цілісність є єдність національної природи (космосу, національної природи
(психо) і складу мислення (логос) [395, с. 26]». З огляду на мету нашого
дослідження, ми використали дещо вужчий підхід: реконструкції підлягали окремі
особливості узагальненої свідомості героя слов’янського міфоепосу як відбиток
сукупного Логосу народу. Структуру аналізу склала модифікована й розширена у
відповідності з цілями дослідження аналітична схема В. М. Топорова [462, с.
194-206].
Одна з методичних проблем роботи полягала в необхідності віднайдення
семантичних одиниць, що, гіпотетично, зберегли ознаки етнічних констант. Ми
виходили з того, що «(…) культура може розглядатися як ієрархія попарно
співвіднесених семіотичних систем, кореляція між якими у значній мірі
реалізується через співвіднесення із системою природної мови. Зв'язок цей
особливо наочно виступає при реконструкції праслов'янських старожитностей у
силу більшого синкретизму архаїчних культур [452, с. 26]».
У гуманітарних науках став загальновизнаним факт високої кореляції між
пріоритетами народу і його вокабуляром. Залишається незмінною увага дослідників
до лексики, що позначає реалії, унікальні для досліджуваної країни й культури,
такі як етноніми, топоніми, найменування окремих «культурних ікон». Для кожної
мови обов'язковою є наявність слів, що відбивають важливі для етносу поняття, і
відсутність слів на позначення понять, що не є істотними. Н. Бонвілліан пояснює
цей феномен тим, що важливі для етносу у фізичному й соціальному плані сутності
та явища, одержавши назви, стають більш помітними в культурному плані [541,
c.49] і, додамо, отримують більшу стійкість в етногенезі. Для нашого
дослідження це означає наступне:
лексичні варіації відбивають етнокультурні розходження, у силу чого є безцінним
інструментом вивчення культури й психології етнічних спільнот (А. Вежбицька
[69, c. 19]);
певна частина поняттєвого змісту свідомості залишається незмінною протягом
усього етногенезу, тобто є сумою етнічних констант.
Тому пошук концептуальних засобів вираження етнічних констант привів нас до
типології найбільш загальних понять, яка належить авторству Р. Халліга й
В. фон Вартбурга [за 428, с. 230]. Дослідники пропонують досить струнку й
несуперечливу типологію універсальних категорій, що описує зміст людської
свідомості. Отже, Універсум складається з трьох компонентів: Всесвіт, Людина й
Людина у Всесвіті. До першого належать поняття, які можна об'єднати
гіперкатегорією «онтологічне», а саме: «небо й небесні тіла», «земля»,
«рослинний світ», «тваринний світ». Конгломерат понять Людина наповнений
змістом гіперкатегорії «екзистенціальне»: «людина як жива істота» (стать, раса,
частини тіла, органи і їхнє функціонування, п'ять чуттів, рухи й положення
тіла, сон, здоров'я й хвороби, людське життя загалом, потреби людської істоти);
«душа й розум» (розум, мудрість, здібності, сприймання, свідомість, пам'ять,
уява, мислення, почуття, воля, мораль); «людина як суспільна істот
- Київ+380960830922