Розділ 2. ҐЕНЕЗА СУТНОСТІ ТА ЛОГІКИ ЗВ’ЯЗКУ ГОЛОВНИХ
КАТЕГОРІАЛЬНИХ ВИЗНАЧЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ
КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ
2.1. Європейська колективна безпека як проблема семантичного
порозуміння між Заходом і Росією
Загальний дискурс навколо шляхів формування європейської колективної безпеки
свідчить, що в межах діалогу Захід – Росія це питання вкрай заполітизоване і
перебуває в стані концептуального пошуку. У “істинах” безпеки, якими у діалозі
з Росією оперує Захід (НАТО (ЄС), і які матеріалізовані в політичних,
економічних, військових і гуманітарних критеріях (вимогах) спостерігаємо
картину, коли в одному часі збіглися поняття й терміни, які, з одного боку, є
предметами традиції і культурно-політичної спадщини сторін європейського
процесу, а з другого, коли головні поняття (“демократія”, “свобода”, “права”,
“справедливість” тощо) і терміни (“безпека”, “колективна безпека”), що
наповнюють простір безпеки ОБСЄ певним змістом суперечливі через аксиологічне
навантаження. Частково цю проблему розглянуто попередньо. У підсумку
відмінності у тлумаченні понять і термінів, які віддзеркалюють зміст документів
впливають на політичну життєстійкість принципів ОБСЄ, а мова самих документів
містить семантичний чинник. Прикладом такого збігу, наприклад, є Хартія
Європейської безпеки (Стамбульський (1999) саміт ОБСЄ), де, з одного боку,
відчувається змагання двох гіпотез безпеки (“колективної” і “кооперативної”), а
з другого – двох груп принципів, на яких вони відповідно побудовані.
Нагадаємо, що семантика – це галузь мовознавства, яка вивчає значення і зміст
мовної одиниці: слова, речення [191.710]. Відповідно, слова і речення, якими
оперують науковці при визначенні певних термінів і понять є проблемою “змісту”.
Особливо промовистою вона стає, коли спілкування відображає вантаж культури,
історії та політики і відбувається між різномовними партнерами, які
дотримуються різних стратегій. Природно, що в такому разі виникає питання
адекватності форми (слова, речення) та її змісту. Відповідно, може йтися про
знайомі речі, але за термінологічною грою втрачатиметься їх зміст, і вони
виглядатимуть як певна суперечність.
Таку ситуацію ми спостерігаємо і в європейському процесі безпекотворення. Його
характерною рисою є те, що в ньому конкурують не тільки форми безпеки
(“кооперативна”, “колективна”), але й підходи щодо змістовного наповнення цих
термінів і елементів (понять) сторонами діалогу.
Картину цього процесу розкрив М. Міхалка, автор відомої прокантіанської
гіпотези “кооперативної безпеки”. У праці “Концепції кооперативної безпеки”
(2001) він зазначає, що терміни “кооперативна безпека” і “всезагальна безпека”
надалі частіше використовуються для характеристики процесів, що відбуваються у
сфері європейської та євразійської безпеки. Хоча концепції кооперативної,
загальної і всезагальної безпеки асоціюються в основному з ООН, ОБСЄ, інші
організації, включаючи НАТО, також запозичили риторику, яка пов’язана з
терміном “кооперативна безпека”. Поняття “кооперативна безпека”, зазначає він,
передбачає дещо більше за те, що відбувається сьогодні в світі у сфері безпеки,
де держави мають швидше співпрацювати (кооперуватися) одна з одною, а не
конкурувати з метою забезпечення власної безпеки. З приводу такого необережного
використання терміна “кооперативна безпека” один із дослідників зазначив:
“Терміни “загальна” і “кооперативна безпека” є такими невизначеними і настільки
вільно використовуються, що не мають достатньо точного, усім зрозумілого
значення. Загальна/кооперативна безпека стала загальною фразою: частіше вона є
більше гаслом чи кліше, ніж якоюсь чітко визначеною політичною програмою”
[60.104].
Сам же М. Міхалка розглядає кооперативну безпеку як стратегічний принцип,
спрямований на досягнення мети шляхом угод, а не воєнного примусу. На його
думку, ця система має формуватися на основі загальних цілей, норм інститутів,
принципів і механізмів урегулювання конфліктів. Вона ґрунтується на довірі,
заснованій на відкритості, транспарентності й передбачуваності, на співпраці та
гарантіях [192.201]. Елементи цієї системи ми розглянули вище.
Наведемо ще декілька поглядів щодо функціонування терміна “кооперативна
безпека”. Е. Картер, У. Перрі і Дж. Штайнбруннер з приводу кооперативної
безпеки висловлюються так: “Основна мета заходів гарантування кооперативної
безпеки полягає в запобіганні війні, накопиченню сил і засобів для здійснення
успішної агресії і відповідно в усуненні небезпек для держав, яким це загрожує
здійснювати свої відповідні контрзаходи... Ідея кооперативної безпеки такою ж
мірою відрізняється від традиційної ідеї колективної безпеки, як профілактична
медицина відрізняється від інтенсивної терапії. Роблячи акцент на стримуванні
організованих приготувань з боку збройних сил різних держав, кооперативна
безпека не торкається безпосередньо проблеми прояву насилля на
внутрішньодержавному рівні” [60.108].
Враховуючи конфлікти, які з розпадом комуністичної системи виникли в Європі,
Е. Картер, У. Перрі і Дж. Штайнбруннер дещо уточнили зміст терміна
“кооперативна безпека”. На їх погляд, заходи забезпечення кооперативної безпеки
мають включати п’ять головних компонентів:
1) встановлення контролю над ядерними силами і заходів забезпечення ядерної
безпеки, які ґрунтуються на угодах останніх років; 2) режим конверсії сфер
оборонної промисловості, надлишкова потужність яких може привести до
невиправданого розповсюдження глобальних озброєнь, а отже до посилення
міжнародної нестабільності; 3) сумісні угоди, які регулюють чисельність і склад
збройних сил з ме
- Київ+380960830922