РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА, ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА, ОБ’ЄКТИ
ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
2.1. Обґрунтування вибору напрямків досліджень
Фармацевтична галузь України історично мала лідируючі позиції в науковому,
освітньому та практичному плані, перш за все у промисловості та аптечній
мережі. Історія років незалежності країни свідчить про значні зміни у
фармацевтичній галузі: відбувся перехід від планової до ринкової економіки.
Характерні процеси цих років, як правило, мали ознаки стихійності та
неконтрольованості, внаслідок яких спостерігались негативні наслідки та
тенденції. Розвиток аптечної мережі характеризувався значним скороченням
державної і комунальної власності, з одного боку, та зростанням колективної та
приватної власності, з другого. Це призвело до появи низки проблем та
необхідності координації діяльності різних ланок в процесі забезпечення
населення ліками, в першу чергу удосконалення законодавчої та
нормативно-правової бази функціонування фармацевтичної галузі, яка б
забезпечувала рівні умови для усіх учасників фармацевтичного ринку.
Рівень розвитку вітчизняної фармації значною мірою визначає можливості країни
у підтриманні здоров’я громадян та зміцненні економічної незалежності, а також
є гарантом належного фармацевтичного забезпечення населення. Наразі очевидно,
що стан здоров’я нації залежить від багатьох чинників, серед яких найважливіше
місце посідає фармацевтичне забезпечення населення.
У зв’язку з цим реалізація конституційних прав громадян України на охорону
здоров’я та гарантований рівень доступної і якісної фармацевтичної допомоги
потребує теоретичних обґрунтувань і практичної реалізації ефективних механізмів
державного управління фармацією. Слід враховувати, що за діяльністю сучасні
промислові підприємства та аптечні організації мають подвійну
соціально-економічну сутність, що визначається двоєдиним характером їх
фармацевтичної діяльності як організації охорони здоров’я, так і
підприємницьких структур, що потребують залучення значних інвестицій. Сьогодні
галузь має помітний вплив на регуляторні органи, який буде посилюватись у
процесі впровадження міжнародних стандартів, зокрема належних практик.
Еволюційні процеси розвитку вітчизняної фармацевтичної галузі потребують
гармонізації національного законодавства з вимогами ЄС, а також розробки
відповідної нормативно-правової бази, що регулює обіг ЛЗ, фармацевтичну
діяльність та формування НЛ(Ф)П.
Одним із важливих напрямків реформування фармації є оптимізація системи обігу
лікарських засобів: це, перш за все, розробка на законодавчому рівні
відповідних засад державної політики в галузі щодо прозорих умов оптової та
роздрібної реалізації ліків. Зараз в Україні діє розгалужена аптечна мережа, що
практично забезпечує фізичну доступність ЛЗ та ВМП для населення та ЛПЗ.
Фармацевтичне забезпечення населення здійснюється близько 23 тис. аптечних
закладів (аптеки, аптечні пункти та кіоски, аптечні склади і бази). Серед аптек
переважає колективна форма власності – 41,9%, державна і комунальна – 30,6%,
приватна – 27,6% [57, 58]. В останньому секторі виникають проблеми, для
вирішення яких держава повинна систематизовано впливати на їх діяльність.
Наприклад, аптеки державної та комунальної власності виконують соціально
важливі функції щодо реалізації державних та регіональних програм забезпечення
населення ліками, здійснення пільгового та безоплатного забезпечення хворих,
виготовлення екстемпоральних ліків, забезпечення хворих наркотичними та
психотропними ЛП.
У складній структурі фармацевтичної галузі країни чільне місце належить
виробництву ЛП як одному з найбільш пріоритетних і соціально значущих напрямків
розвитку економіки України. Вітчизняні фармацевтичні виробництва знаходяться на
етапі переобладнання та оновлення виробничих процесів, що потребує значних
фінансових інвестицій. Отже, ще одним стратегічним напрямком державного
управління є підтримка українських виробників, забезпечити яку можна різними
шляхами, але саме закупівля вітчизняних ЛП за рахунок бюджетного фінансування
є найбільш вагомою та ефективно діючою за кордоном.
Подолати негативні тенденції щодо превалювання імпорту та скорочення експорту
фармацевтичної продукції, здійснювати виробництво якісних конкурентоспроможних
на зовнішньому ринку препаратів можливо за умови проведення сертифікації
фармацевтичних виробництв на їх відповідність правилам належної виробничої
практики (GMP).
Фармацевтична галузь України має високий науковий, кадровий, виробничий та
інформаційний потенціал, що є передумовою досягнення конкурентних переваг у
формуванні вітчизняного та виходу на міжнародний фармацевтичний ринок.
Останнім часом загострились проблеми реформування системи державного управління
фармацевтичною галуззю в Україні, вкотре обговорюється питання правомірності
створення єдиного регуляторного органу управління, який, безумовно, повинен
мати статус центрального органу виконавчої влади, та раціональної моделі його
фінансування з урахуванням зарубіжного досвіду.
До глобальних цілей формування НЛ(Ф)П згідно з рекомендаціями ВООЗ, належить
якість ЛЗ та фармацевтичної допомоги. У Концепціях розвитку фармацевтичної
галузі України (2005, 2007 рр.) визначено, що стратегічним напрямком розвитку
системи забезпечення якості ЛЗ і ВМП в умовах європейської інтеграції є її
гармонізація з вимогами міжнародних стандартів. Вирішення важливого завдання із
забезпечення населення якісними ЛЗ та ВМП у різних країнах покладено на
державну систему забезпечення якості зі спеціальними органами та
- Київ+380960830922