РОЗДІЛ 2
Джерельна база дослідження ідей державності доби Козацької держави
2.1. Джерела періоду становлення Козацької держави
У даному розділі буде розглянуто державотворчі ідеї періоду Козацької держави.
Зокрема, аналізуємо праці та документи, в яких найбільшою мірою ці ідеї знайшли
своє вираження. З огляду на те, що виникнення цих праць і документів було
зумовлено конкретними суспільно-політичними обставинами та з метою
систематизації поділяємо їх на три типи. Перший – джерела доби становлення
Козацької держави (кінець ХУІ – середина ХУІІ століття), тобто до
національно-визвольної війни Б.Хмельницького. Другий тип джерел охоплює
пам`ятки, котрі творилися від середини ХУІІ століття до 1710 року, поразки
гетьмана Івана Мазепи. Третій тип – джерела, котрі представляють занепад
Козацької держави (від 1710 року і до кінця ХУІІІ століття). Уявляється, що
такий поділ дає змогу виділити головні джерела козацької документації, котрі
стали важливою складовою політичної думки доби гетьманщини, визначити їх
домінантні ідеї, зокрема державотворчі. Загалом ці три групи праць і документів
представляють тактику і стратегію Козацької держави, розробку її мислителями та
діячами державотворчих ідей.
Процес формування державотворчих ідей в українській політичній думці
безпосередньо пов`язаний зі становленням, розвитком і занепадом Козацької
держави. Спроби української нації створити власну державу спричинили активне
політичне мислення, прагнення дати теоретичне осмислення тогочасних
державотворчих процесів. Козацька держава потребувала власної ідеології,
державної стратегії й тактики, основою яких і стала політична думка доби
гетьманщини, а ідея державності визначала її прагнення створити власну
державу.
Необхідність осмислення ролі та значення козацтва у розбудові української
державності підтверджується також Указом Президента України від 4 січня 1995
року «Про відродження історико-культурних та господарських традицій
українського козацтва», де схвально оцінюється відродження і підкреслюється
необхідність розвитку традицій українського козацтва.
У ХУІ столітті козацтво стає серйозною політичною силою, не лише військовою, а
й державотворчою. В історії козацтва нас цікавить розробка ним ідей
державності, а також джерела, в яких містяться концепції державного мислення
ХУІ–ХУІІІ століть і насамперед козацька документація.
Державотворчі ідеї доби гетьманщини досліджували В.Антонович, О.Апанович,
В.Голобуцький, В.Грабовецький, І.Грозовський, М.Грушевський, О.Гуржій,
І.Крип`якевич, В.Кульчицький, В.Липинський, Ю.Мицик, Л.Окиншевич, О.Олійник,
Я.Падох, Н.Полонська-Василенко, О.Рігельман, А.Рогожин, В.Сергійчук,
А.Скальковський, М.Слабченко, В.Смолій, В.Степанков, І.Стороженко, Б.Тищик,
А.Ткач, В.Щербак, Д.Яворницький та ін. В основному це була оцінка феномену
козаччини та її державності з позицій історичних. Натомість нас цікавить суто
політичне значення цього феномену, зокрема його вплив на розробку державницьких
ідей в історії української політичної думки.
Загалом для трьох груп джерел характерною є політична реакція на
соціально-національне життя в Україні протягом ХУІ—ХУІІІ ст., боротьбу за
визволення він іноземного поневолення, відбудову держави, громадянську війну,
втрату держави тощо. Політичні мислителі акцентували увагу на ідеях героїзму
козацтва у боротьбі за волю, державу з татарами, турками, поляками, росіянами,
а також особистих здобутках чи втратах гетьманів, полковників, генеральної
старшини перед державою. Загалом феномен козацтва характеризується мислителями
як носій ідеї державності. Козацтво як суспільна верства є явищем динамічним,
жертовним у боротьбі за свободу і незалежність української нації. Водночас цей
феномен був створений у контексті тогочасних суспільно-політичних, військових,
господарсько-колонізаційних умов. Аналізуючи праці тогочасних політичних
мислителів, можна говорити про те, що так зване «козакофільство» було виявом
національної самосвідомості українців, яке протиставлялося ідеям полонофільства
і москвофільству. Саме феномен козацтва утверджував національну і державну
самобутність українців, їх етнічну окремішність. Політичні мислителі доби
гетьманщини були у своїй більшості авторами та виразниками державницької
ідеології. Аналізуючи головні події з історії української нації, вони
представляли її як націю, що має давню державницьку традицію і здатну будувати
незалежну державу в нових умовах. Утвердження та поглиблення цієї ідеї
відбувається шляхом порушення тих проблем, які мають соціальне, національне,
політичне, економічне, військове, станове, світоглядне, психологічне, естетичне
спрямування та визначають суть державницьких концепцій. Політичні мислителі
доби гетьманщини створили документи, в яких бачимо шлях підготовки української
нації на чолі з козацтвом до національно-визвольної війни, її розвитку та
завершення, поступових втрат козацтвом через різні суб`єктивно-об`єктивні
причини провідної ролі у державотворчому процесі. Мислителі проаналізували
концепції лідерів нації, зокрема П.Сагайдачного, Б.Хмельницького,
І.Виговського, Д.Дорошенка, І.Мазепи, П.Орлика та ін. Оцінка політичних дій
державців робиться відповідно до того, наскільки сильно вони утверджували ідею
державності та сприяли її втіленню на практиці.
Проблема ідеї національної державності безпосередньо пов`язана з
політично-ідеологічним спрямуванням пам`яток. Політичні мислителі доби
гетьманщини не ставлять собі за мету її декларувати чи підкреслено виділяти,
натомість вона цілком закономірно і природно ви
- Київ+380960830922