РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
2.1. Педагогічні умови комплексного впливу мистецтв на формування світоглядної культури майбутніх вчителів
Узагальнення результатів констатуючого експерименту, порівняння теоретичної моделі із фактичним становищем світоглядної культури студентів дало можливість зробити висновки щодо подальших етапів дослідження та визначення доцільних педагогічних умов спрямування комплексного впливу мистецтв.
Визначення педагогічних умов формування світоглядної культури майбутніх учителів засобами мистецтва, враховувало необхідність розвитку їх художнього сприйняття і спиралося на основний психолого-педагогічний принцип єдності свідомості та діяльності, відповідно до якого діяльність людини зумовлює формування її свідомості, усіх психічних якостей, котрі, в свою чергу, спрямовують і регулюють практичну діяльність людини (С.Л.Рубінштейн).
Професійно значущі особистісні якості формуються в процесі взаємопов'язаної діяльності викладача і студента. Інакше кажучи, це двобічна система, що складається із двох підсистем: перша втілює організований педагогічний вплив педагога, друга - самостійну діяльність студента. Аналіз цих підсистем дав змогу вирізнити відповідні педагогічні умови, що взаємодіють і взаємозумовлюють одна одну. Умовно їх поділяють на зовнішні, тобто об'єктивні (включають особливості організації педагогічного процесу) і внутрішні - суб'єктивні, які сприяють підвищенню ефективності впливу зовнішніх умов (виявляються в особистісних якостях суб'єкта навчання).
Провідною вимогою формування здатності студента до художнього сприйняття та проникнення в художній образ твору мистецтва є використання взаємодії мистецтв, що й зумовило вибір зовнішніх і внутрішніх педагогічних умов формування світоглядної культури.
Зовнішні умови включали:
1) Застосування таких міжпредметних зв'язків: спеціальних дисциплін (внутрішньосистемні зв'язки); художніх дисциплін (міжхудожні зв'язки); спеціальних, психолого-педагогічних дисциплін та педагогічної практики (міжсистемні зв'язки), що дало можливість комплексно підійти до розв'язання поставленої проблеми, забезпечити взаємодію мистецтв, єдність навчання та виховання, теорії і практики, реалізації всіх функцій навчання (освітньої, розвиваючої та виховної), сприяло формуванню системи знань, умінь та навичок мистецько-педагогічного спілкування;
2) поетапне засвоєння студентами систематизованого теоретичного і практичного навчального матеріалу, що уможливило поступове вирішення й ускладнення завдань, спрямованих на формування світоглядної культури студентів.
В процесі аналізу проблеми формування світоглядної культури студентів виникла потреба розглянути питання художнього сприйняття окремих видів мистецтва та його синтезу. У педагогічному експерименті це сприяло більш повному розкриттю впливу художнього твору будь-якого виду на формування світоглядної культури особистості.
Аналіз проблеми передбачає звернення до її витоків. Cинтетичність прояву творчого хисту людини передувала відокремленню різних видів мистецтва, які стали відносно пізнім продуктом художнього розвитку. В первісному синкретизмі органічно поєднувалися трудова діяльність і початкові форми художньої творчості. Синкретизм тієї епохи характеризувався тим, що в ньому поєднувалися різні типи художнього освоєння дійсності: словесне і музичне мистецтво, ранні форми хореографії, пантоміми.
Дослідники первісного синкретизму і серед них такі видатні вчені, як, наприклад, А.Н.Веселовський, підкреслюють не тільки властиву йому єдність видів мистецтва, що співвідноситься з усією сферою життєдіяльності людини, а й невідокремленість у різних типах художньої творчості їхньої родової або жанрової структури.
Таким чином, саме синтетичність творчого мислення передує поділу мистецтва на різні види художньої творчості. Синтетичність художньої творчості, притаманна первісному синкретизму, відповідала характеру виниклих соціально-естетичних потреб, відтак закономірним був і наступний видовий поділ мистецтва. Проте з поділом мистецтва на окремі галузі художньої творчості, проблему синтезу не тільки не було знято, а навпаки, на кожному етапі розвитку художньої культури, вона набувала особливого змісту.
Нині не виникає жодних сумнівів у тому, що, вирішуючи питання про причини існування різних видів мистецтва, не можна розглядати відокремлено його об'єктивний (поділ мистецтва) і суб'єктивний (особливості сприйняття людини) фактори. Визнаючи домінуючу роль об'єктивного фактора у поділі художньої культури на різні види мистецтва, слід враховувати значення суб'єктивного чинника. "Мова" кольорів, ліній, звуків і тощо, якою користується мистецтво, з'явилася не тому, що вони існують у реальному світі. Вона виникла тому, що кольори, звуки, форми набули певного значення в житті людей, набрали виразного смислу. Людське око та вухо особливим чином сприймають кольори та звуки.
Як відомо, п'ять органів відчуттів людини - це продукт всесвітньої історії. Це означає, що характер та особливості сприйняття людини склалися на основі суспільно-історичної практики і відповідають її потребам. Ці особливості сприйняття людини значно впливають на форми відображення дійсності у свідомості людини, а отже зумовлюють специфіку окремих видів мистецтва. Види мистецтва відрізняються один від одного тим, що відображують різні явища, користуються різними зображальними засобами відповідно до природи сприйняття людини. Та первісна основа існування різних мистецтв, безумовно, пояснюється самим предметом мистецтва, багатогранністю об'єктивного світу, внаслідок чого його можна повною мірою висвітлити засобами одного будь-якого виду мистецтва.
У кожного мистецтва є свій предмет відображення. Хоча нерідко ті самі життєві явища відтворюють різні мистецтва, це не свідчить про те, що предмет різних видів художньої творчості втрачає свою специфічність.
Різні мистецтва звертаються до зображен