Розділ 2. Християнська антропологія
як основа християнської проповіді
2.1. Концепція людини в християнській теології
На зорі християнства Тертуліан сказав: "Fuint, non nascunctur Christiani", "Християнами не народжуються, а стають". Півтора тисячоліття підкреслює С.С.Авєрінцев, коли існували "християнські нації" ("православні", "католицькі", "протестантські"), все це було не зовсім так. Сьогодні у своїх традиційних ареалах християнська віра все частіше перетворюється з автоматично наслідуваного атрибута нації в предмет особистого вибору людини. Для християнської культури ХХст. характерний тип "конвертита", "новонаверненого", котрий прийшов ззовні - з атеїзму чи з релігійного індиферентизму, з іншої конфесії чи з іншої релігії [2, 285-286]. Ці риси повною мірою характерні і для сучасного українського християнства.
Віруючі, а часом і невіруючі не можуть не шкодувати про втрату колись природних, навичок християнської поведінки. Шлях людини до Бога, який колись був ясний до автоматизму, сьогодні вимагає свідомого вибору волі, зусилля. Пошук відповіді на питання: "Хто я і навіщо живу в цьому світі?" і сьогодні складає основу світоглядних шукань людини. Теологічна традиція вирішення цієї проблеми в християнстві багата і плідна, у той час як філолофсько-антропологічний і релігієзнавчий аналіз християнського світогляду у вітчизняній науці довгі роки визначався завданням "подолати у свідомості працівників ілюзорних релігійних пережитків" і сучасне вітчизняне релігієзнавство долає цей недолік.
Християнська традиція має певні базисні антропологічні уявлення, тобто певним чином визначає людину. Образ людини в теологічних концепціях, створюваних православними, католиками і протестантами, ґрунтуються на єдиній біблійній основі і базових антропологічних концепціях, які були створені в епоху Патристики і раннього Середньовіччя. Розходження в тлумаченнях і релігійно-філософському осмисленні базових положень християнської антропології в конфесіональній теології виникають пізніше. Представники християнських конфесій у своїй проповіді прагнуть відтворити, в першу чергу, принципові моменти традиційного християнсько-теологічного образу людини, загальні для християнської конфесії, залишаючи міжконфесійні антропологічні розбіжності вченим-богословам. Пропонований образ людини протиставляється численним нерелігійним і іновірським вченням про людину. Це також змушує висувати на перший план принципові моменти, що є загальними для православ'я, католицизму і протестантизму, і залишає без уваги міжконфесійні розходження. Уявлення, які у певних моментах не співпадають з традиційним християнським образом людини можуть створюватися у філолофсько-релігійній антропології. Але і позаконфесійний аналог у рамках філолофсько-антропологічних концепцій європейської ідейної традиції, відтворює основні характеристики християнського теологічного вчення про людину.
Християнська теологічна антропологія спирається на Біблію. Думки богословів і теоретиків різних християнських напрямків трохи відрізняються в інтерпретації природи людини, свободи вибору, мети життя і змісту й буття. Але біблійна основа християнських антропологічних поглядів залишається незмінною (зрозуміло, якщо така інтерпретація прагне дійсно бути християнською).
Визначають ключові концепти, загальні для християнської антропології:
- створення людини, у якому образ Божий сіяв у всій його досконалості;
- гріхопадіння, яке стало причиною втрати цього образу;
- порятунок, який розуміється як повернення до первісного образа чи знаходження його знову;
- свобода вибору людини і зв'язані з нею релігійно-філософські доктрини теодицеї й антроподицеї.
Така узагальнена схема традиційної християнської антропології з різним ступенем виразності просліджується в строкатому і суперечливому різноманітті історичних варіантів християнського світогляду [29, 11].
Звернемося до Біблії: "І Бог на свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: "Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!" (Бут. 1:27-28). Адам був створений із двох сутностей: уявної і почуттєвої - душі й тіла. Тіло його було нетлінним, однак буттєво, а не духовно. "І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдунув у ніздрі її, - і стала людина живою душею" (Бут. 2:7). Відповідно до християнської антропології, "подихом життя" іменується "уявна душа, проста, нематеріальна, яка має риси образу і подоби Божих". Душу першої людини становили розум, пам'ять, уява, воля і почуття "у трьох істинних силах: уявної, бажаної і дратівливої".
Усе єство Адама було освячене Святим Духом і тому було несприйнятливим до зла. Завдяки такому єднанню з Богом у Святому Дусі Адам уподібнився Богові своїм характером, і його розум був здатним розуміти Божественні істини. Створена Божественною силою, подібно ангелам, перша людина була чиста і свята, розумно споглядала Бога, слухала Божий голос. Бог у християнстві - цар і владика всього сущого. Перша людина, створена за подобою Божою, теж покликана Богом володіти. А владарю необхідно два атрибути: по-перше, - воля, незалежність у прийнятті рішень, по-друге, - необхідність над кимсь панувати. Творець дав Адамові у володіння землю і тварин, що її населяють. Він дав людині і знаряддя влади. Людська природа, за задумом Творця, хоча і була безпристрасна і безгрішна, але мала свободу вибору, "самовладу" чи вдосконалюватися у досягненні вищого стану за допомогою благодаті, чи вибирати щось гірше, у силу злої сваволі. Сам по собі людський помисел, на думку християнських богословів, непостійний і мінливий. Він у змозі встановитися на одному добрі, тільки якщо відкине все тлінне, тварне і видиме, і зіллється з вічним, невидимим і постійним.
Стан людського розуму залежить від людської діяльності. Займаючись