РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНІ РИСИ ПРИРОДИ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ
2.1. Особливості геокомпонентної структури ландшафтів. Природна еволюція ландшафтів
Головними рисами природи Північної Буковини є її різноманітність та контрастність, які проявляються у будові надр, рельєфі, ґрунтовому та рослинному покривах, гідрокліматичних умовах. Такими особливостями природи Північної Буковини зумовлюється неоднакове заселення різних її частин, різна тривалість та інтенсивність освоєння ландшафтів.
Складна і неоднорідна будова надр Північної Буковини зумовлена формуванням її на межі трьох геоструктур: докембрійської Східно-Європейської платформи, мезо-кайнозойської Карпатської складчастої гірської системи та кайнозойського (неогенового) перехідного від рівнини до гір Передкарпатського крайового прогину [237].
Північна частина регіону дослідження входить до складу найдавнішої для цієї території тектонічної структури - Волино-Подільської плити, яка розміщується на південно-західній околиці Східно-Європейської платформи і межує з Передкарпатським крайовим прогином. Таким пограничним положенням Волино-Подільської плити було зумовлене утворення на її поверхні в минулому численних порушень. У тих місцях, де порушення були розривними, плита розпадалася на окремі блоки-брили. Цим і пояснюється диференціація північної частини регіону дослідження на кілька ландшафтних районів [45]. Положенням Волино-Подільської плити на межі з передкарпатським крайовим прогином також було зумовлено її перехід до тривалого режиму морських трансгресій, який у подальшому змінювався континентальним. Для теперішнього часу властива успадкована з післясармату тенденція підняття Волино-Подільської плити. Швидкість підняття території в середньому становить 0,2 мм за рік [140].
Передкарпатський крайовий прогин поділяється на дві частини: зовнішню і внутрішню, які відрізняються між собою будовою надр та історією розвитку. Зовнішня частина прогину як складова Східно-Європейської платформи почала зазнавати прогинань значно пізніше за внутрішню - у тортоні. Утворена зовнішня зона складками куполовидної та бранхіантиклінальної форми, які розбиті великими і малими розривами. Складки мають північно-західне простягання. Внутрішня зона зазнавала інтенсивних прогинань на межі палеогену і неогену. Внаслідок цього на її поверхні утворилися потужні товщі моласових відкладів, які знизу підстилаються флішевими - типовими для геосинклінального режиму відкладами. Утворена внутрішня зона спрямованими на північний схід крутими і перекинутими складками. Для території, розміщеної в межах Карпатського крайового прогину, також властиве успадковане з післясарматського періоду підняття.
Карпатська складчаста гірська система за своєю будовою є дуже складним геоструктурним утворенням. Сформувалася вона за альпійського орогенезу. Складчасто-скибова будова Карпат пояснюється інтенсивними тектонічними рухами, що відбулись у неогені [140]. Внаслідок дії трьох фаз складчастості, які мали місце у той період, утворилися кілька структур. У межах Буковинських Карпат виділяються такі одиниці: Скибова, Кросненська і Внутрішня [45], які простягаються паралельно одна одній і між собою відокремлюється депресивними зниженнями. Антропогеновий післяльодовиковий час для Карпатської гірської системи характеризується загальними підняттями, проте ці підняття є нерівномірними.
Надра регіону дослідження складені різновіковими породами. Найдавніші за віком породи (архейські, протерозойські, палеозойські) трапляються на крайній півночі регіону дослідження (у глибоко врізаних долинах р. Дністер) і на крайньому південному заході (у Чивчинських горах). Мезозойські відклади представлені значно ширше. Серед них у Північній Буковині найкраще представлена крейдова система. Крейдові відклади поширенні на території регіону дослідження повсюдно. Відміна між відкладами, якими перекривається Волино-Подільська плита і Внутрішня зона Передкарпатського крайового прогину, полягає у їх літолого-фаціальному складі. У межах Волино-Подільської платформи поширені морські відклади, тоді як у межах Передкарпатського прогину набули поширення геосинклінальні флішеві.
Відклади палеогенової системи (пісковики, алеврито-аргілітові, флішеві породи, глинисті та грубоуламкові утворення) найкраще представлені у межах Зовнішніх Карпат і Внутрішньої частини Передкарпатського прогину [234]. Неогенова система представлена відкладами, які поширені у межах Внутрішньої зони Передкарпатського прогину (соленосні глини, аргіліти, піски, вапняки) та у межах Волино-Подільської плити (вапняки, глини, кварцеві та глауконітові піски).
Наймолодші породи Північної Буковини - це антропогенові відклади. За генезисом вони дуже різноманітні. У північній частині регіону дослідження найбільшого поширення набули алювіальні, елювіальні та лесові відклади [101, 236]. Найпоширенішими у передгір'ї Північної Буковини є елювіальні, алювіальні та делювіальні відклади. Серед них найбільшу потужність мають алювіальні. Колювіальні і делювіальні відклади переважають у гірській частині регіону, менше поширені - алювіальні.
Територія Північної Буковини чітко поділяється на три частини: рівнинну, яка займає Прут-Дністровське межиріччя; передгірську, що простягається у межиріччі Прута і Сірету та гірську, яка представлена Буковинськими Карпатами.
На Прут-Дністровському межиріччі середні висоти змінюються від 100 до 250 м. Зміна висот спостерігається від р. Дністер до вододілу і від вододілу до р. Прут. На крайньому сході Північної Буковини висоти різко зростають і становлять там 400-500 м [238]. У рельєфі це підняття представлене Хотинською височиною, яка утворилася внаслідок взаємодії ендогенних і екзогенних процесів. Хотинська височина - це асиметричне горбисте плато з крутими північними й південно-східними краями. У формуванні рельєфу Прут-Дністровського межиріччя головну роль відігравала діяльність Дністра, Прута та їх численних приток.
Передгірська частина регіону в морфоструктурному відно