РОЗДІЛ 2
КЛІНІЧНИЙ МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ХВОРИХ
З УРЕТРАЛЬНИМИ РЕФЛЮКСАМИ
2.1. Клінічне значення уретральних рефлюксів та їх діагностика.
Уретропростатичні та уретроеякуляторні рефлюкси природними анатомічними каналами мають найважливіше практичне значення в розвитку гострих епідидимітів, гнійних простатитів, аденомітів, стриктур уретри, склерозу передміхурової залози, уросепсису. Подібно до міхурово-сечоводних і пієло-ренальних рефлюксів, вони є ключовою ланкою в поширенні сечової інфекції. У вітчизняній і світовій літературі цим шляхам поширення сечової інфекції приділено недостатньо уваги і є лише поодинокі повідомлення про практичне дослідження даної проблеми. Про роль рефлюксів в поширенні госпітальної сечової інфекції в доступній нам літературі не згадується взагалі. Для багатопрофільної лікувальної установи, де постійно знаходиться велика кількість катетеризованих пацієнтів, питання поширення госпітальної інфекції шляхом рефлюксів в передміхурову залозу, сім'явивідні протоки і придаток, а також кровоносне русло мають велике клінічне і практичне значення.
Робота базується на вивченні 139 хворих: на гіперплазію передміхурової залози (45), стриктуру уретри (35), нейрогенний сечовий міхур(28), рак сечового міхура (з частими катетеризаціями і багаторазовими трансуретральними операціями-11), пацієнтів після перенесеного епідидиміту(10), хронічним простатитом(10). Тематичні хворі до надходження в стаціонар тривало лікувалися за місцем проживання з приводу розладу сечовипускання. Медикаментозна консервативна терапія проводилася 21(42,85%) хворим на гіперплазію передміхурової залози (препаратами "Проскар", "Омнік", "Таденан'', '' Пепонен", "Простамол" і інш.). 18 пацієнтам (з епідидимітами і пієлонефритами) проведена антимікробна терапія. Хворим на стриктури уретри періодично здійснювалося бужування. З приводу ОЗСМ хворим з ГПЗ здійснювалася періодична або постійна катетеризація. 10 хворим накладена троакарна епіцистостома. У більшості хворих після консервативного, інструментального або оперативного лікування сечовипускання повністю не відновлювалося, у частини хворих зберігалися болі в області промежини або мала місце копулятивна дисфункція. Вказані категорії пацієнтів повторно поступали в стаціонар для додаткового обстеження. Даним пацієнтам з метою уточнення діагнозу виконувалася селективна задня уретрографія. Остання проводилася з метою вивчення спроможності замикального апарату вічок простатичних і сім'явивідних проток і визначення уретральних рефлюксів за розробленою нами методикою при допомозі спеціального пристрою з двома балонами, що роздуваються. Це дало можливість ізолювати задню уретру, контрастувати уретральні рефлюкси у різних категорій хворих і уточнити патогенез запальних захворювань статевих органів і сім'явивідних проток, прогнозувати можливість поширення госпітальної сечової інфекції по природним анатомічним каналам на сусідні з уретрою органи і тканини і залучення їх в патологічний процес. Нами розроблена методика селективної задньої уретрографії (Деклараційний патент №40104 А від 16.07.2001), яка дозволяє переконливо виявляти неспроможність клапанів простатичних і сім'явивідних протоків і діагностувати УР. За допомогою оригінального двобалонного катетера стало можливим створити компресію в задній уретрі, достатню для подолання опору клапанного апарату простатичних і сім'явивідних протоків і подальшого надходження контрастної речовини у вказані протоки.
Хворим на гіперплазію передміхурової залози за 2 години до операції виконувалася селективна задня уретрографія з метою своєчасної діагностики уретроеякуляторних рефлюксів і оцінки доцільності вазорезекції. Іншим категоріям пацієнтів з гіперплазією передміхурової залози дослідження проводилися при гострій затримці сечі, після чого приймалося рішення про метод дренування сечового міхура (встановленні уретрального катетера або троакарної епіцистостоми).Окрему групу склали хворі на рак сечового міхура, яким після виконання цистоскопії відразу виконувалася селективна задня уретрографія з метою оцінки травмуючої дії цистоскопа на клапанний апарат уретропростатичних протоків і спроби ранньої діагностики сечових рефлюксів. Ускладнень при даній методиці не було, що говорить про безпечність селективного дослідження в порівнянні з традиційною висхідною уретрографією в зв'язку з тим, що інструментального впливу зазнає менша кількість венозних сплетінь. Уперше виявлені уретропростатичні рефлюкси, що виникли після ендоскопічних досліджень, ми назвали ятрогенними. 12 хворим з ДГПЗ селективна задня уретрографія доповнювалася цистографією (після випорожнення проксимального балона).Така комбінована методика дала більш чітку візуалізацію контурів ДГПЗ. 5 хворих ДГПЗ відмітили поліпшення сечовипускання після СЗУ, що пов'язано, мабуть, з рідинною дилатацією задньої уретри. У 3 хворих контрастування передміхурової залози вийшло при виконанні відстрочених селективних задніх уретрограм, коли додаткові знімки виконувалися через 30 хвилин після основного дослідження. Найбільш ретельно відбиралися для дослідження хворі з хронічним простатитом. Ми не стали піддавати вказану категорію невиправданій катетеризації з можливим інфікуванням сечостатевих органів. Задня уретрографія виконувалася пацієнтам, які перенесли різні загальнохірургічні операції з подальшою катетеризацією сечового міхура в найближчому післяопераційному періоді з метою врахування діурезу та у тих, що раніше лікувалися з приводу хронічного простатиту. Даній категорії хворих перед видаленням катетера проводилася селективна задня уретрографія з метою виявлення уретральних рефлюксів як однієї з основних причин тривалого перебігу простатитів.
Хворим на травматичну або післяопераційну стриктуру уретри виконувалася висхідна уретрографія в зв'язку з труднощами катетеризації для проведення селективної задньої уретрографії.У ряді випадків дослідження доповнювалося мікційною уретрографією.
Розподіл хворих за діагнозом і віком представлено
- Київ+380960830922