РОЗДІЛ 2
Структура та методична організація емпіричного дослідження аутоагресивної поведінки молоді груп ризику
Виділяються критерії аутоагресивної поведінки молоді. На основі проведеного науково-теоретичного аналізу в розділі розкриваються методичні засади експериментального дослідження, обгрунтовуються підбір та використання конкретних психодіагностичних методик. Докладно подано процедуру емпіричного дослідження та результати констатуючого експерименту, описано результати їх математико-статистичного та якісного аналізу.
2.1. Визначення критеріїв дослідження аутоагресивної поведінки юнаків
У першому розділі ми встановили, що аутогресивна поведінка має складну феноменологічну структуру і розглядається з точки зору різних теоретичних положень. На нашу думку схильність до аутоагресивних дій не може існувати тільки як фактор суїцидальної поведінки. Проведений попередній аналіз свідчить, що аутоагресивна та суїцидальна поведінка хочя і мають загальні мотиви, дуже різняться у зовнішніх проявах, формах поведінки. На основі розгляду факторів ризику аутоагресивної поведінки, ми розробили дослідницьку модель вивчення соціально-психологічних передумов аутоагресивної поведінки молоді
Було визначено, що соціально-психологічні передумови аутоагресивної поведінки корелюють з індивідуальною психологічною уразливістю особистості та зі ступенем важкості психотравмуючих факторів.
Основнимі психотравмуючимі ситуаціями у юнаків (14-20 років) є: виховання у неповній сімї, сексуальне насильство (частіше серед дівчат), втрата (смерть) рідних та друзів. У більшості випадків суїцидальні тенденції виникали при наявності у підлітків почуття безнадії, низької самооцінки, конфліктності у відношеннях з родичами [35; 43].
Значущим психологічним фактором аутоагресії є фрустрація актуальних потреб особистості, насамперед потреб у самовиявленні та самоствердженні. Юнак прагне реалізувати та розвивати свій особистісний потенціал, проте коли це природне прагнення блокується зовнішніми соціальними факторами, й виникає внутрішній конфлікт. Фрустрація є формою психологічного стресу, що характеризується гострим переживанням неуспіху який зумовлений незадоволенням актуальних потреб особистості через об'єктивні перешкоди (котрі можуть тільки сприйматись суб'єктом як об'єктивні). Важливим фактором для прогнозування наслідків фрустрації та її інтенсивності виступають індивідуально-психологічні характеристики особистості. Характер людини обумовлює спрямованість агресія, чи то на себе (проявляється у суїцидальній поведінці), чи на інших (часто проявляється у гострих міжособистісних конфліктах) [35].
Розглядаючи соціально-психологічні фактори аутоагресивної поведінки молоді більшість дослідників на перший план висувають соціально-психологічну дезадаптацію як неблагополуччя життєвих обставин, незахищеність, комунікативні труднощі, що веде до накопичення негативних переживань, винекнення депресивного стану. Наслідком соціально-психологічної дезадаптації є формування досвіду неуспішного вирішення актуальних проблем юнака. Накопичення такого досвіду блокує реалізацію настанов на досягненя успіху у професійній діяльності та на успішну самореалізаціюю.
Особливостями соціально-психологічної дезадаптації молоді на нашу думку перш за все є формування руйнівної стратегії досягнення життєвих цілей, що проявляється у схильності до аутоагесивної, ризикованої поведінки.
У психотравмуючих ситуаціях, коли вмикається психологічний захист, спрямований на те, щоб відгородити свідомість від неприємних, травмуючих переживань, від внутрішньої тривоги та дискомфорту, велике значення мають адаптаційні ресурси молодої людини. Під впливом психологічних захистів поведінка людини спрямовується не на досягнення успіху у діяльності, а на вгамування тривоги та звільнення від страху. Страх і тривога спочатку спонукають людину несвідомо вмикати механізми захисту, а потім вони починають діяти усвідомлено та цілеспрямовано. Фрейдівський принцип організації психологічних захистів діє тільки тоді, коли є страх і тривога, якщо їх немає - немає і захисних механізмів Психологічні захисти є одним із механізмів регуляції поведінки, урівноваження внутрішніх конфліктів, життєстійкості особистості. Але ж зняття або зменшення емоційного напруження як результату вмикання захисних механізмів не призводить до вирішення актуальної проблеми та досягнення результату діяльності [107; 21].
Ситуації, що викликають установку страху, можна поділити на чотири групи: ті, що пов'язані з безпосередньою загрозою для життя, з соціальною загрозою, з неможливістю здійснення свого вибору активності та з порушенням існуючої структури взаємодії із оточуючим світом. Таким чином, можна говорити про біологічний, соціальний, моральний та дезінтеграційний страх. З'ясувати, з яким саме видом страху ми маємо справу, можливо лише ретельно проаналізувавши ситуації, що викликають установку страху.
Первинне трактування механізмів психологічного захисту (З.Фрейд Защитные механизмы, 1894) базувалося на положенні, що ці механізми є вродженими і запускаються у екстремальній ситуації та виконують функцію "зняття внутрішнього конфлікту", вирішують конфлікт між свідомістю та несвідомістю. Розуміння взаємозв'язку захисту та екстремальної ситуації вивчається у такому сучасному напрямку психології, як психологія екстремальних ситуацій.
Особистість на шляху досягнення результатів діяльності спирається на систему мотивів, які спрямовують поведінку. Ця система має певну структуру і утворює мотивацію особистості. У системі цілеспрямованої поведінки є фактор, що підпорядковує мотиви один одному - це усвідомлення скінченності життя людини. Таке усвідомлення фундаментального обмеження життєвого ресурсу спонукає до виділення власних ціннісних пріоритетів та формування особистих поведінкових стратегій. Цікавими є дані, отримані в екстремальних обставинах. Так, чим меншим є життєвий ресурс, тим більш жорсткою стає система цінностей, тобто вона на