РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗА АНАЛІЗУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ
З появою перших цивілізацій, що керувалися у своєму житті певними правилами та законами, виникають передумови для появи аналізу політики. Ще за тих часів проводилися постійні пошуки ефективної політики, однак аналіз державної політики як самостійна дисципліна виокремлюється у 40 - 50-х рр. ХХ ст. Це зумовлюється усвідомленням такої головної мети держави та інституту державного управління, як надання послуг населенню. Аналіз політики виник як результат розвитку аналітичної діяльності з усвідомленням суспільних потреб у галузі урядування, результат розвитку суспільних наук та розвитку інститутів демократії.
2.1. Теоретико-історичні передумови зародження та поширення аналізу державної політики в західній теорії та практиці
Передумови для виникнення аналізу державної політики склалися ще в давнину, хоча точно визначити час, коли вперше з'явилося знання про політику, неможливо. Слід визнати, що поява певних процедур для аналізу державної політики пов'язана з зародженням і розвитком перших цивілізацій. Виникнення та розвиток цивілізацій привели до формування апарату державного управління, який з часом трансформувався та вдосконалювався. Головним мотивом розвитку державного управління був пошук методів покращення ефективності політики, що впроваджувалася. Ще понад 4000 років до н.е. у Давньому Єгипті, очолюваному фараоном, існувала система управління державою, яка складалася з трьох рівнів: центрального, регіонального та місцевого [72, с. 160 - 161]. Під керівництвом "чаті", до якого сходилися всі нитки державної адміністрації, працював цілий штаб урядовців та писарів різних ступенів. Йому також підлягали провінційні уряди, яким він розсилав розпорядження та інструкції. Чаті виконував і функції судочинства. Таким чином, тут уперше відбувся розподіл праці в урядах та урядових установах. Період Раннього Царства - це час становлення загальноєгипетського державного апарату [62, с. 230]. Написи І та ІІ династій містять назви багатьох відомств та посад, що існували раніше або вперше виникають унаслідок ускладнення господарського та адміністративного управління як у центрі, так і в номах [72, с. 154]. Ці зміни пов'язані, очевидно, з пошуками оптимальних форм управління, а також обліку та розподілу матеріальних цінностей. Можна зазначити, що вже за часів Стародавнього Єгипту утворилася бюрократія як окремий стан. Велику роль відігравали в управлінні державою жерці, які забезпечували релігійну підтримку владі фараона та апаратові управління.
Найбільш ранні приклади свідомого вироблення державної політики були знайдені в Месопотамії. Законодавчі акти, відомі як закони Хаммурапі, створені правителем Вавилона у ХVІІІ ст. до н.е., були першим в історії зведенням правових норм та адміністративних регламентів, які чітко визначали права та обов'язки населення. Адміністративна система держави була упорядкована і жорстко централізована, так що всі важелі управління знаходилися в руках царя, який мав приділяти увагу проблемам усіх рівнів. Надаючи великого значення особистій участі у справах, Хаммурапі листувався з чиновниками на місцях, до того ж дуже часто приватні особи зі своїми справами зверталися особисто до нього. Ці закони охоплювали кримінальні процедури, права власності, ремесло та торгівлю, сімейні та шлюбні відносини, регулювали платню лікарів, а також установлювали відповідальність публічних посадових осіб. Закони були результатом кропіткої роботи із збирання, узагальнення та систематизації правових норм [53, с. 64].
Із зародженням перших цивілізацій формується перше уявлення про розподіл приватного та публічного. В. Парсонс визначає, що "публічне охоплює такий вимір людської діяльності, що, як вважається, потребує урядового або суспільного регулювання чи втручання або принаймні загальної дії" [249, с. 3].
Як специфічна сфера діяльності, аналіз політики супроводжував усі зміни в організації суспільства, які супроводжували нові форми виробничих технологій та виникнення відносно стабільних людських поселень. Деякий час він мав форму політичного консультування, яке було прерогативою освіченої страти або прошарку, який спеціалізувався на виробництві знань, що стосувалися політики. Ці "знакові спеціалісти", як їх назвав Гарольд Лассвел (цит. за [220, с. 35]), відповідали за прогнозування можливих наслідків політики, яка проводилась, скажімо, під час війни. За сьогоднішніми стандартами методи отримання релевантного до політики знання були ненауковими, оскільки спиралися на магію, містицизм та окультні ритуали. Але в підсумку вироблені політичні рекомендації перевірялися реальним життям. З плином часу представники цієї верстви зазнали змін від жерців до професійних аналітиків.
Найбільш відомими пам'ятками політичної та філософської думки є твори мислителів Давньої Греції та Риму. Дж. Себайн та Т.Торсон визначають, що "у Греції політика почала відрізнятися від релігії, а наука почала відходити від міфу" [162, с. 29]. За часів Давньої Греції та Риму відбувається остаточне розподілення приватної та громадської сфер. Ідеї громадського та приватного у стародавніх греків виражалися в термінах Koinion (приблизно перекладається як громадське) та Idion (приблизно перекладається як приватне). Римляни ж визначили ці дві сфери в термінах res publica та res priva [249 , с. 3].
Найкращою ілюстрацією свідомого розвитку зв'язку між знанням та практикою є роботи Каутільї (приблизно 300 р. до н.е) , Платона (428-347 рр. до н.е.) та Арістотеля (384-322 рр. до н.е.), які були реально залучені до практичного процесу вироблення державної політики. Каутілья був впливовим радником і міністром індійського правителя Чандрагупти І. Його трактат про політику "Артхашастра", що в перекладі з санскриту означає "Трактат про науку про діставання корисного", є однією з перших систематичних настанов з вироблення політики, мистецтва управління державою та урядового адміністрування [73, с. 465]. Зміст трактату дуже різнорідний - від характеристики основ