Ви є тут

Науково-методичні засади індикативного планування та механізми їх реалізації

Автор: 
Погребняк Максим Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
3406U001825
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Науково-методичні основи індикативного
планування
2.1. Наукові засади індикативного планування
У попередньому розділі було доведено, що перехідна ринкова економіка має
потребу в плануванні економічного розвитку, що не суперечить ринковим
механізмам, тобто має індикативний характер. Багато дослідників також
дотримуються цієї думки, наприклад: «Підвищення ефективності макроекономічної
політики вимагає раціонального поєднання дії керованих централізовано і
саморегулюючих ринкових процесів…» [3, с.10]. Результатом подібного державного
регулювання економіки має бути «…підвищення рівня життя всього населення, його
освіти, поліпшення здоров'я суспільства, ствердження людини як громадянина й
особистості і на цій основі - досягнення стабільності і єдності суспільства.»
[172, с.25-27].
На жаль, тематика індикативного планування представлена в літературі
недостатньо. Переважають роботи, що описують закордонний досвід і майже не
містять конкретних рекомендацій стосовно залучення індикативного планування в
Україні. Серед дослідників його науково-методичних засад можна виділити
наступних: Басовский Л.Е., Дудкин В., Петров Ю., Петров А.Н., Демидова Л.Г.,
Наливайченко С.П., Панасюк Б.Я., Пашута М.Т., Калина А.В., Шаккум М., тощо.
Дослідження праць цих авторів показало відсутність: єдиного підходу до
розуміння індикативного планування, його визначення; чітко сформульованих
ознак, принципів та функцій, притаманних саме індикативному плануванню; аналізу
форм індикативного планування. Подальше дослідження буде спрямоване на
заповнення визначених ніш в науково-методичних засадах індикативного
планування.
При виявленні сутності і специфіки індикативного планування важливо мати на
увазі, що воно, по-перше, зобов'язане містити в собі діяльність по
«синтезуванню» розроблюваних конкуруючими фірмами мікропланів (програм).
По-друге, воно не може не охоплювати проблем розробки адекватної
загальнонаціональному плану фінансово-кредитної політики. По-третє, індикативне
планування покликане забезпечити оптимальне сполучення цілей
народногосподарського розвитку (в тому числі і в аспекті темпів росту
економіки) із засобами їхнього досягнення. По-четверте, сам плановий процес
припускає численні багаторівневі ітераційні узгодження і перевірки на предмет
збалансованості показників плану [35, с.105].
Індикативне планування – одна з форм державного регулювання ринкової економіки,
започатковане урядами зарубіжних країн після Другої світової війни [41, с.652].
В індикативних планах утримуються основні індикатори [5 Індикатор (лат.
indicator – показник) – орієнтуючий економічний показник; вимірювач, що
дозволяє передбачати напрямок розвитку економічних процесів [14]. Виконує
функцію економічного обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку
[129, с.90].] обсягів, структури, темпів зростання виробництва і споживання,
динаміки цін, експорту й імпорту, інвестицій і ін. Можна виділити три типи
показників: прогнозні, директивні і розрахункові. Прогнозні визначають можливі
орієнтири розвитку економіки, окремих сфер і елементів ринку. Директивні
показники (ліміти, соціально-економічні нормативи, податки, розмір мита, обсяги
державного контракту і державного замовлення) затверджують. Розрахункові
показники в індикативному плані відображають його аналітичні та фінансові
аспекти. До показників, контрольованих державою, належать: державний контракт і
державне замовлення, ціни й тарифи на окремі види продукції та послуги, що
регулюються державою. У систему загальнонаціональних планів входять
плани-прогнози розвитку окремих секторів і галузей національної економіки,
інструменти галузевого регулювання [42, с.748].
Об'єктом індикативного планування є народне господарство країни, областей,
міст, районів. У сукупності ці об'єкти включають всі етапи виробництва і
розподілення ВВП та соціально-економічного розвитку країни. Суб'єктом
планування є держава, що виконує цю роль за допомогою застосування економічних,
правових і адміністративних важелів [79, с.42].
Визначальною для індикативного планування є процедура узгодження пріоритетів з
фінансовими і промисловими групами, союзами підприємців, профспілками й іншими
групами інтересів. Саме ці консенсусні механізми забезпечують економічну і
соціальну ефективність даної форми державного управління [173, с.554]. В
цілому, індикативне планування працює як сукупність процедур узгодження
(координації) процесів: а) макропланування, представленого в прогнозах,
бюджетних планах і макропрограмах, що розробляються і реалізуються державою; б)
територіального планування, втілюваного в прогнозах, бюджетних планах і
програмах регіональної і місцевої влади; в) мікропланування, реалізованого в
планах підприємств; г) мезопланування, тобто планування галузей, підгалузей,
територіально-виробничих комплексів тощо, у тісній співпраці з
«метакорпораціями» - міжгалузевими, міжрегіональними і міжнародними
фінансово-промисловими групами.
Таким чином, індикативне планування - інститут, що відноситься і до сфери
державно-правових відносин господарчих суб'єктів, і до сфери відносин
цивільно-правових. Хоча воно регулюється спеціальним законодавством, і органи
державної влади здійснюють стосовно до нього особливі організаційні і
координаційні функції, в цілому індикативне планування являє собою не тільки
інститут державного регулювання ринкового господарства, але й інститут
економічного саморегулювання. Роль підприємств тут не зводиться до використання
планової інформації і вик