Покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів

РОЗДІЛ 2
ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ
ЗА ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ:
МЕЖІ РАЦІОНАЛЬНОГО І СПРАВЕДЛИВОГО У ПЛОЩИНІ ЗАГАЛЬНИХ ЗАСАД ПРИЗНАЧЕННЯ
ПОКАРАННЯ
2.1 Принципи призначення покарання і їх дотримання у судовій практиці (на
матеріалах кримінальних справ про злочини у сфері обігу наркотичних засобів)
Ефективність кримінально-правової політики щодо протидії незаконному обігу
наркотиків певною мірою зумовлена правильним застосуванням покарання за злочини
у цій сфері. Призначення покарання полягає у визначенні судом конкретного виду
і міри покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину. При цьому суд
керується принципами і загальними засадами призначення покарання.
В науці кримінального права приділяється помітна увага проблемам принципів
призначення покарання, інтерес до цієї тематики постійно зростає. Найбільш
повно вона висвітлювалася, зокрема, у роботах М.І. Бажанова, Я.М. Брайніна,
С. А. Велієва, В.О. Гацелюка, І І. Карпеця, С.Г. Келіної, Н.О. Лопашенко,
В.В. Мальцева, В.Д. Меньшагіна, Л.А. Прохорова. Однак необхідно зауважити, що
дослідження із зазначеної проблематики в основному присвячені висвітленню
теоретичних положень стосовно принципів призначення покарання. Так, науковці
дослідили (хоча і не отримали однозначного розв’язання) питання щодо поняття
принципів як правової категорії, співвідношення принципів і загальних засад
призначення покарання, визначення переліку принципів призначення покарання, про
їх тлумачення тощо [102, с. 93 – 148; 222, с. 9 – 23; 223, с. 45 – 85; 224, с.
492 – 498; 225, с. 6 – 32; 226, с. 11 – 14; 227, с. 10 – 22; 228, с. 112 – 146;
229, с. 50 – 213]. Водночас прикладний аспект – врахування принципів
призначення покарання у судовій практиці наразі досліджений недостатньо. У
своїх публікаціях вчені-юристи зазвичай не торкаються того, як принципи
призначення покарання реалізуються у правозастосовній діяльності. Доволі рідко
наводяться приклади із судової практики щодо порушення відповідних принципів.
Під принципами призначення покарання розуміють вироблені наукою кримінального
права найбільш загальні положення, закріплені в нормах кримінального і
кримінально-процесуального законодавства, які визначають всю діяльність суддів
у процесі застосування покарання щодо осіб, винних у вчиненні злочину
[222, с.11; 230, с. 14 – 15]. Принципи і загальні засади призначення покарання
є відносно самостійними поняттями кримінального права, що перебувають у певному
співвідношенні між собою. Вони співвідносяться як філософські категорії
загального і одиночного: принцип існує у тих чи ін­ших сторонах загальних
засад. Водночас головна мета загальних засад і принципів одна й та сама –
забезпечити правильне призначення по­карання, що зумовлює і характер їх
співвідношення [222, с. 11; 226, с. 11 – 14]. У цьому контексті Пленум
Верховного Суду України зазначив таке: при призначенні покарання в кожному
випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину,
суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад
призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються (виділено нами. –
О.Г.) принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації
покарання (п. 1 постанови “Про практику призначення судами кримінального
покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7).
В юридичній літературі спостерігається і інший погляд стосовно співвідношення
зазначених кримінально-правових понять. Його прихильники, навпаки, ототожнюють
ці поняття і стверджують, що принципи призначення покарання і є загальними
засадами призначення покарання [39, с. 399; 112, с. 27; 231, с. 81; 232, с. 67;
233, с. 377; 234, с. 217]. Обґрунтовуючи цю позицію, Г.Л. Кригер писала, що
принципи призначення покарання втілюються в загальних засадах призначення
покарання, які сформульовано в законодавстві, а виокремлення питання про
принципи призведе до зайвого повторення тих самих положень [36, с. 123]. Деякі
автори, погоджуючись із цією думкою, пропонують загальні засади призначення
покарання вважати тими загальними принципами призначення покарання, у яких
законодавчо закріплено критерії такого призначення [235, с. 437].
У кримінальному законодавстві держав-учасниць СНД це питання також вирішується
по-різному. Наприклад, у КК Російської Федерації (ст. 3, 4, 6, 7), КК
Республіки Таджикистан (ст. 4 – 9) і КК Республіки Узбекистан (ст. 4, 5, 7, 8,
10) ці поняття розмежовуються [236, 237, 238]. В зазначених нормах окремо
закріплені принципи призначення покарання і загальні засади призначення
покарання. Законодавство інших держав фактично закріплює рівнозначність
принципу індивідуалізації покарання і загальних засад призначення покарання.
Так, у ст. 62 КК Республіки Білорусь зазначено, що при призначенні покарання
суд бере до уваги принцип індивідуалізації покарання, тобто враховує характер і
ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, мотиви та цілі вчиненого, особу
винного, характер спричиненої шкоди та розмір спричинених збитків, обставини,
що пом’якшують та обтяжують відповідальність, думку потерпілого у справах
приватного обвинувачення [136].
Загальні засади призначення покарання – це своєрідні правила, критерії,
“засоби”, які використовує суд, індивідуалізуючи покарання винному за
конкретний злочин. При цьому, вважаємо, що не всі положення, передбачені в
ст. 65 КК, є загальними засадами. Буквальне тлумачення закону дає підстави для
висновку про те, що до загальних засад призначення покарання належать лише
правила, закріплені в ч. 1 ст. 65 КК. Інші положення цієї статті мають
декларативний (ч. 2 ст. 65 КК) та інформаційний