РОЗДІЛ 2
ВПЛИВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ НА ДІЮ
МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ
2.1. Правова природа Європейського Союзу
Під впливом інтеграційних процесів, які прийнято розглядати як одну зі стрижньових тенденцій суспільного розвитку в другій половині ХХ - на початку ХХІ століття, в Європі дедалі більше країн добровільно погоджуються на добровільне обмеження власного суверенітету та передачу суверенних прав у компетенцію наднаціональних (наддержавних) утворень. Як наслідок відбувається радикальне перетворення всієї системи соціальних інститутів (національного права, держави і громадянського суспільства) та їх взаємозв'язків, що спричиняє передусім трансформацію самого уявлення про державу. Це дає підстави окремим науковцям стверджувати, що сучасний контекст державно-правового розвитку сприяє подальшому прогресу європейських держав, які залишили позаду фазу держави-нації, в напрямку перетворення держави або на конфедерацію, або на кондомінімум, або на федерацію різного складу і різної структури [125]113.
Аналіз європейської інтеграції та Європейського Союзу як найбільш вражаючого її результату в контексті дослідження проблеми функцій держав обумовлений передусім тим зв'язком, який існує між функціями держави та її суверенітетом (джерелом розвитку усіх державних функцій є суверенітет) [21]114. На цей зв'язок вказує О. Є. Кутафін, який визначає державний суверенітет як властивість державної влади незалежно і самостійно від влади інших країн здійснювати свої функції на своїй території та за її межами [98]115. Аналогічної позиції дотримуються А. Безуглов та С. Солдатов, які вважають, що "суверенітет держави - це властивість держави самостійно і незалежно від інших держав здійснювати властиві їй функції на усій своїй території і за її межами" [12]116. У зв'язку з обмеженням державного суверенітету внаслідок передачі Євросоюзу низки суверенних прав закономірно постає питання про особливість здійснення функцій державами-членами ЄС та роль Союзу в цьому. На необхідність дослідження функцій держави в контексті глобалізації, а утворення Європейського Союзу слід розглядати як прояв цього процесу, вказує Л. Морозова, яка підкреслює, що "... внутрішні функції держави не можуть розвиватися виключно на власній основі, визначатися цілями, завданнями, які базуються лише на національному інтересі, без урахування інтересів міжнародного співтовариства" [132]117. За цих обставин безумовно існує нагальна потреба у ретельному вивченні, аналізі та осмисленні правової природи Європейського Союзу та наслідків його утворення як юридичною наукою в цілому, так і загальною теорією права і держави зокрема.
Проблема визначення правової природи Європейського Союзу отримала висвітлення переважно в науці міжнародного права [15; 76; 193; 216; 4; 44; 169; 68; 195; 91; 111; 129; 152]118. Чимало досліджень присвячено історії становлення та розвитку європейської інтеграції [220; 96; 84; 239]119, і лише в загальній теорії держави і права вона сьогодні не те щоби не вирішувалася - вона взагалі не значиться серед пріоритетних напрямків дослідження. Хоча ще у 1992 р. Б. М. Топорнін звертав увагу на те, що Європейські співтовариства вітчизняною наукою досліджуються недостатньо глибоко і всебічно, вказував на відсутність скоординованої програми наукових досліджень у цій сфері і робив висновок, що доведеться докласти значних зусиль, аби юридична наука змогла дати адекватну відповідь на виклик часу [196]120. Якщо в російській юридичній науці з того часу певний прорив у вказаній сфері все ж спостерігається, то в Україні, де інтеграція до Європейського Союзу була визнана пріоритетом державної політики ще з перших років незалежності [157; 156]121, інакше як парадоксом не можна назвати те, що за цей час з'явилися лічені фундаментальні загальнотеоретичні дослідження Європейського Союзу як самостійного політико-правового явища [152; 124]122. У підручниках з теорії держави і права Євросоюз згадується в контексті обговорення питання про форму державного устрою [151; 173]123, тоді як розгляд власне правової природи Європейського Союзу, а також інші важливі загальнотеоретичні проблеми, пов'язані з необхідністю уточнення, а інколи й переосмислення в контексті євроінтеграції змісту таких понять, як держава, форма держави, державний суверенітет, функції держави, громадянство, поділ влади, правотворчість тощо, фактично замовчуються [238; 245; 237]124. Як наслідок у науковій і навчальній літературі зустрічаються не лише відмінні, але й інколи протилежні оцінки правової природи Євросоюзу.
На жаль, обсяг роботи не дозволяє детально зупинитися на дослідженні правової природи Європейського Союзу. Остання, поза всякі сумніви, гідна бути темою окремого дослідження. У даній роботі обмежимося викладом власної точки зору стосовно цього складного наукового питання, маючи на меті обґрунтування правомірності постановки питання стосовно взаємодії Європейського Союзу з національними державами в процесі реалізації окремих внутрішніх функцій держав.
Слід визнати, що як у вітчизняній, так і зарубіжній юридичній та політологічній науках на сьогодні немає чіткого розуміння, а отже, і визначення правової природи Європейського Союзу. Останнє розширення складу Союзу, а також провал процедури ратифікації Договору, що встановлює Конституцію для Європи [103]125, суттєво ускладнили розв'язання цього складного питання. Спеціалісти з міжнародного права здебільшого стоять на позиції, згідно з якою ЄС слід віднести до певних різновидів міжнародних міжурядових організацій (ММУО): наднаціональних [323; 250; 328; 130; 123; 200]126, регіональних [299; 231; 232; 73]127 або субрегіональних [91]128. Окремі автори характеризують ЄС як міжнародну організацію інтеграції [251; 339; 312; 320; 91; 16]129. Ставлячи під сумнів наднаціональний державоподібний характер сучасного Європейського Союзу й одночасно наполягаючи на тлумаченні ЄС як міжнародної міжурядової організації [91]130, окремі представники науки міжнародного права подекуди не зовсім коректно обґрунтов
- Київ+380960830922