РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА РОБІТ
2.1. Вибір модельної території
Для визначення еколого-геохімічних закономірностей та екологічного стану геологічного та суміжних середовищ Дністровської долини необхідно обрати модельну територію, яка була б типовою, модельною, на прикладі якої можна встановити ці закономірності і потім розповсюдити їх на різні частини річкового басейну.
Дністер - це велика ріка України і Європи протяжністю 1362 км. Водність Дністра невелика, але справа не в кількості води, яку він несе до Чорного моря, а в тому, що Дністер є визначальним ландшафтним кордоном, пристосованим до крупних геотектонічних структур Європейського континенту. Ріка Дністер-Дністро-Ністру-Тірас бере свій початок у Бескидських Карпатах з маленького струмочка на горі Розлуч, що біля с. Середа Львівської області, на висоті 760 м над рівнем моря. Цікаво, що зовсім недалеко розташовані витоки ще двох рік - Стрия і Сана (басейн Балтійського моря). Дністер пересікає антецедентною ущелиною кілька високих хребтів - карпатських скиб - Магурсько-Ломняську (1022 м), Кичерську (762 м), Орівську (758 м) та інші і в районі Старого Самбора витікає на передгірську рівнину Передкарпатського крайового прогину.
Вирвавшись з гір, Дністер утворює в районі м. Самбір, сіл Дубляни, Колодруби, Развадів велике озеровидне розширення. Мабуть у певні періоди тектонічного розвитку виникали перешкоди на шляху ріки у вигляді неотектонічних піднять корінного ложа і тоді Дністер широко розливався по Верхньо-Дністровській низовині, яка часто перетворювалась на величезне озеро. Але ріка розмивала тектонічну "загату" і знову мчала свої води вниз за течією.
Від с. Розвадів, через мм. Новий Розділ, Ходорів до гирла р. Свірж Дністер пересікає висоти Опілля, утворюючи місцями терасовану ущелисту долину, як і в Карпатських передгір'ях. Нижче гирла р. Свірж протягом кількох десятків кілометрів ми знову спостерігаємо досить широку (до 30 км) долину, заповнену алювієм кількох терас. Від с. Нижнів до гирла р. Збруч Дністер виробив глибоку каньйоноподібну долину.
Рельєф сусідніх з каньйоном височин - Подільської і Прут-Дністровської та Передкарпатської - скульптурно-ерозійний, горбисто-горбогірний, пластово-рівнинний. У берегових розрізах відслонюються відклади антропогену, неогену, крейди, юри, девону і силуру. Ось чому ми обрали цей відтинок каньйону протяжністю 215 км як модельну територію для вивчення поставлених задач (рис. 2.1), які будуть вирішуватись згідно розробленого нами алгоритму (табл. 2.1).
2.2. Розробка мережі геоекологічних полігонів
Для вирішення поставлених задач на модельній території закладена мережа спостережень, яка більш-менш рівномірно охоплює весь полігон. Робочий масштаб польових досліджень 1 : 50 000. Географічні координати точок (геоекологічних полігонів) визначені за допомогою ГІС MAP INFO з цифрової карти масштабу 1 : 100 000. Виходячи з особливостей геологічної будови, геоморфології, розповсюдження ґрунтів різних типів, ландшафтної структури території та існуючих вимог до масштабу досліджень, було визначено 136 геоеоклогічних полігонів - точок спостережень, де відбирались проби на різні аналізи (рис. 2.2). Точки обиралась таким чином, щоб вони характеризували усі типи ландшафтів, геоморфологічних елементів і геологічних структур, тобто мережа геоекологічних спостережень виключає можливість пропущення якоїсь важливої геоекологічної смуги чи іншої структурної одиниці.
Рис. 2.1. Оглядова карта території досліджень
Таблиця 2.1
Методика еколого-геохімічних досліджень
Рис. 2.2. Карта фактичного матеріалу
Розташування геоекологічних полігонів для відбору проб на різні види аналізів здійснювалось більш-менш рівномірно, через 0,5-1 км. Основним визначальним чинником для "прив'язки" полігону до тої чи іншої точки на карті і місцевості була наявність різнопорядкових ландшафтних одиниць, які залежали від типів ґрунтів, рельєфу, літогенної основи, поверхневих водотоків і контурів ґрунтових вод. Необхідно було охопити усі ці особливості так, щоб на кожній одиниці ландшафту розташувалось не менше 10-12 геоекологічних полігонів.
2.3. Польові екологічні маршрути
Маршрути проводились, починаючи з квітня 2003 року і до серпня 2007 р. У них брали участь науковий керівник, доктор геолого-мінералогічних наук, професор О.М. Адаменко, основний виконавець досліджень аспірант Д.О. Зорін, кандидат географічних наук, доцент Л.В. Міщенко, асистент Н.О. Зоріна, завідувач лабораторіями Я.М. Литвин. Основна мета польових екологічних маршрутів - картування деградаційних явищ ландшафтів на основі візуальних спостережень для складання карт забруднення ґрунтів та порушень геологічного середовища. Під час маршрутів, крім польового картування окремих компонентів екосистеми, відбирались проби (зразки) ґрунтів. Особлива увага зверталась на місця активної дії джерел забруднення, автомобільні і залізничні магістралі, зони скидання стічних вод тощо. Для вивчення динаміки атмосферної циркуляції враховувалась тривалість односпрямованого атмосферного переносу, по можливості враховувалась товщина забрудненого шару повітря над містом або промисловим комплексом. Серед річного режиму вітрів вибирались 2-3 основні напрямки рози вітрів. Важливе значення мала тривалість штильового періоду, з яким пов'язано застоювання повітря та акумуляція полютантів в улоговинних формах рельєфу. При цьому враховувався також вплив глобальних та регіональних повітряних переносів. Оцінювались форми рельєфу та їх розміщення відносно переважаючих напрямків вітрів та джерел забруднення. Визначались також, так звані "динамічні труби", де постійні вітри переносять газові викиди.
Польові екологічні маршрути проводились двома способами: паралельних маршрутів та петель [47]. Спосіб паралельних маршрутів застосовувався для картування ландшафтно-екологічних зон, які мають в досліджуваному районі північно-західне - південн