РОЗДІЛ 2
СТАН ФОРМУВАННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ
УНІВЕРСИТЕТІВ
2.1. Сутність і структура валеологічної компетентності студентів педагогічних
університетів
У сучасному суспільстві погіршення стану навколишнього середовища, зростання
показника смертності серед людей працездатного віку, високий рівень дитячої
смертності, негативні наслідки діяльності людини у довкіллі, незадовільний
рівень безпеки людей зумовили появу наукових робіт учених [6; 16; 63; 102; 108;
153; 170], в яких підкреслюється, що причини всіх цих негараздів не є суто
економічними, політичними або соціальними. Вони відносяться до духовної сфери
і, в першу чергу, до рівня і якості освіти.
Освіта є важливим показником соціальної активності, певного, індивідуального
способу життя окремої людини і соціокультурного статусу суспільства у цілому.
Прагнення пізнати навколишнє і саму себе, здобути знання, інформацію – природна
потреба людини, що відображає рівень її саморозвитку, самореалізації. Оскільки
освіта й спосіб життя людини взаємопов’язані, сучасний рівень розвитку
суспільства в умовах невизначеності соціально-моральних норм життєдіяльності
людини знаходиться у прямій залежності від рівня освіти, а тому слушним
вважається сентенція „якість освіти – якість життя”.
Роль освіти зростає і з урахуванням технократичної спрямованості прогресу. У
доповіді президента АПН України В. Кременя на Загальних зборах Академії
(квітень, 2006 р.) наголошується, що серед нових завдань освітньої галузі, є й
завдання підготовки людини до вільної і комфортної життєдіяльності в
інноваційному і глобалізованому суспільстві, суспільстві знань. Передбачається
набуття знань й ефективне, свідоме практичне застосування їх в умовах
сьогодення [101, с. 2].
Учений І. Єрмаков, акцентуючи увагу на випереджувальному та попереджувальному
характері освіти, додає: „захисна, людинозберігаюча функція педагогіки, освіти
була завжди домінуючою, але її значущість зростає у трансформаційні, перехідні
періоди розвитку суспільства, особливо у періоди історичних системних криз, від
яких найбільше страждають діти” [89, с. 48].
Саме випереджаючий характер освіти, на думку О. Барно, є „інструментом”
полегшення переходу від однієї епохи до іншої [16, с. 3]. Освіта має
поліфункціональний характер, виконуючи крім людинозберігаючої функції ряд
інших: соціально-культурологічну, репродуктивну, функції соціалізації й
самореалізації особистості, професійного розвитку спеціаліста й особливо
актуальну для перехідного періоду сучасного суспільства –
соціально-терапевтичну функцію [75, с. 14]. У дослідженнях Г. Данилової
зазначається, що соціально-терапевтична функція освіти як національного ресурсу
оновлення країни покликана протидіяти асоціальним процесам, попереджати
негативну поведінку, боротися з безпритульністю, а також підвищити рівень
готовності випускника середньої ланки освіти, вищої школи до успішної
життєдіяльності у складних умовах соціального середовища [75].
Сучасному суспільству необхідні спеціалісти, які могли б бути
конкурентоспроможним на ринку праці, мобільно змінюватися і пристосовуватися до
нових його потреб, зберігати життєвий потенціал, швидко приймати адекватні
поставленій меті рішення, навчатися протягом життя, раціонально організовувати
свою життєдіяльність з позицій збереження та зміцнення здоров’я. Тобто, на
сучасному етапі суспільного розвитку пріоритетною характеристикою спеціаліста
виступає його компетентність, і в першу чергу валеологічна. Оскільки виховання
та навчання майбутнього потенціалу нашої держави здійснює учитель, особлива
увага акцентується на необхідності формування валеологічної компетентності
студентів-майбутніх учителів.
Україна як країна-учасниця світового і континентального співтовариства
проводить цілеспрямовану роботу щодо впровадження валеологічних знань у
навчальних закладах країни, що забезпечує наступність і неперервність освіти,
підтвердженням чого є дія багатьох урядових програм, серед яких слід відмітити:
Національну доктрину розвитку освіти (Указ Президента України від 17 квітня
2002 року № 347/2002), Указ Президента України „Про невідкладні додаткові
заходи щодо зміцнення моралі у суспільстві та утвердження здорового способу
життя” (від 15 березня 2002 р. № 258/2002), міжгалузеву комплексну програму
„Здоров’я нації” на 2002–2011 роки (постанова Кабінету Міністрів України від
10 січня 2002 р. № 14), Концепції „Здоров’я через освіту”, Концепції
неперервного валеологічного виховання та освіти в Україні тощо.
Як зауважує В. Огнев’юк, „...досвід, набутий учнями в процесі навчання (знання,
компетенції), не обов’язково має бути використаний негайно, адже набуття
освіти, як правило, спрямоване в майбутнє” [177, с. 17-18]. Оскільки, набуття
освіти – процес довготривалий, пов’язаний із ризиками для здоров’я,
актуалізується питання формування молодої людини (учня, студента) здорової у
фізичному, психічному й соціальному плані, тобто увага зосереджується на
формуванні валеологічної компетентності особистості.
Останнім часом в обігу педагогічної, психологічної, медичної літератури все
частіше вживаються поняття валеологічна культура, культура здоров’я,
валеологічна грамотність, культура здорового способу життя тощо. Чіткого
розмежовування суті цих понять досі не існує. На нашу думку, валеологічна
компетентність є складовою валеологічної культури, а отже і загальної культури
людини. У цьому сенсі не викликає сумніву культурологічний бік проблеми
формування валеологічної культури.
Розглядаючи валеологічну освіту як
- Київ+380960830922