РОЗДІЛ 2
СТАРОКИЇВСЬКІ ЛІТОПИСНІ ЛЕГЕНДИ ПРО АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО ТА ХРЕЩЕННЯ ОЛЬГИ В
УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІІ-ХVШ СТОЛІТЬ
2.1. Літературна трансформація легенд про подорож апостола Андрія
Сказання про апостола Андрія Первозванного у контексті літописних оповідань про
прийняття християнства на Русі проходить через усю давньоукраїнську літературу
– від Несторового літопису до “Владимира” Феофана Прокоповича та “Історії
русів”. Історики, звертаючись до повідомлення в “Повісті минулих літ” про
перебування апостола на Київських горах, дотримуються різних поглядів. Одні
стверджують, що давні руські літописці ще у XII столітті домислили факт
подорожі Андрія по Дніпру та далі до Новгорода [40, с. 17]. Інші переконані, що
саме так, як написали літописці, і справді було [154, с. 62-64]. Сьогодні
окремі історики української православної релігії прагнуть довести, що апостол
Андрій приніс нашим пращурам не чужу віру, а повідомлення про те, що з
народженням і воскресінням Ісуса сповнилися пророцтва прадавньої віри русинів
[130, с. 17-18]. Отже, маємо, як у випадку з хрещенням Ольги
Константинопольським імператором, архіпатріотичне ставлення до легендарного
матеріалу. Як визначив пізніше митрополит Іларіон (І.Огієнко), це була велика
патріотична думка, яка панувала в Україні з найдавнішого часу [127, с. 10].
Водночас відзначимо, що як літописний сюжет цей фрагмент із давньокиївського
літопису має свою літературну історію. Він проходить шлях від “Повісті минулих
літ” через польську історіографію до давньоукраїнських літописів, синопсисів і
кройнік, до “Історії русів” та відбивається в житійній літературі, у
драматургії, зокрема в “Четьях-Мінеях” Дмитра Туптала та трагедокомедії
“Владимир” Феофана Прокоповича. Враховуючи певну нарочитість у Несторовому
літописі щодо факту апостольської проповіді на слов’янських землях, можна
погодитися з тим, що “текст об апостоле Андрее вставлялся в летопись второпях”
[154, с. 65]. За джерело давньоруського сказання, вочевидь, послужила грецька
апокрифічна література про те, як проповідував християнство святий Андрій [23,
с. 17]. Науковці зазначають, що перші сліди легенди про апостола Андрія
знаходимо в листах візантійського імператора Михайла VII Дуки до
переяславського князя Всеволода Ярославича [165, с. 316]. Йдеться про лист,
який датується близько 1075 роком. До слова сказати, у часи князя Всеволода
було зведено у Києві та Переяславі Андріївські церкви, а донька князя була
настоятелькою жіночого монастиря при Андріївській церкві у Києві [100, с. 30].
Цю церкву імені свого покровителя збудував доньці Янці київський князь Всеволод
[33, с. 106].
На жаль, немає можливості переконатися у відсутності чи присутності легенди у
зводах початку XII століття безпосередньо текстуальним шляхом, адже як
Лаврентівський, так й Іпатівський літописи та інші списки “Повісті минулих
літ”, зроблені у XIV столітті і пізніше, враховували записи XII століття, коли
ідеологічно виправданою була вставка про апостола Андрія. Ця інтерполяція була
не лише антивізантійською, але й антиволодимиро-суздальською [165, с.
324-326].
Отже, звернемося до початкового тексту сказання за Лаврентівським та
Іпатівським списками. Зробивши географічний екскурс до Балтійського моря, Риму,
Русі, літописець згадує факт, узятий з грецьких апокрифів. А саме про те, що
біля Чорного (Руського) моря учив святий апостол Андрій, брат Петрів [33, с.
З]. І хоча в давньогрецькій апокрифічній легенді різних редакцій йдеться про
те, що Андрію належало проповідувати у Скифії [100, с. 2], київський літописець
наголошує на тому, що “Якоже ркоша. Андрaю оучащю в Синопии, пришедшю ему в
Корсунь, оувидa яко ис Корсуня близь оустье Дьнaпръское” [140, с. 465]. Тобто
письменником-русичем Скифія зовсім не згадується, але акцентується місто
Корсунь, де майже через тисячоліття стане християнином київський князь
Володимир. Та й сама фраза про устя Дніпрове теж асоціативно єднає грецький
Корсунь і майбутнє місто, відзначене апостолом на Дніпрі, – Київ. Цікаво, що
йдеться не про те, як Андрій проповідував у Корсуні, а підкреслюється, що,
проповідуючи у Синопі, довідався про устя Дніпрове поблизу Корсуня. Можливо,
літописець у такій спосіб узгодив попереднє повідомлення, що апостоли не
проповідували на теренах слов’янських, із вигаданим фактом про Андрієву подорож
угору по Дніпру.
Стосовно намірів апостола Андрія відвідати Рим, то в цім фрагменті легенди
літописець скористався власною фантазією, адже йдеться про антивізантійський
мотив. Проте сумнівно, що до цієї фантазії долучилися католицькі місіонери чи
домініканський орден, як писав один із інтерпретаторів давньокиївської легенди
[165, с. 334]. Хоча певний конфесійний інтерес польських історіографів уже в
XVI столітті до легендарної Римської подорожі Андрія цілком зрозумілий.
Наступний фрагмент є центральним у давньокиївській легенді про апостола – ця,
власне, оригінальна частина. створена задля протиставлення Києва іншим
славетним містам і його возвеличення для давнього прилучення до християнства.
За Нестором, першими словами, що вимовив учням апостол Андрій на другий день
після того, як став під горами на березі Дніпра, було пророцтво: “Видите горы
сия, яко на сихъ горахъ възсияєть благодать Божия, имать й городъ великъ, й
цaркви мьногы иматъ Бог възвигнути” [140, с. 465]. Дієвість мовленого ніби
підтверджується тією швидкістю, із якою почалося здійснюватися пророцтво, бо
відразу апостол Андрій зійшов на гори і, благословивши їх, “постави крaсть”,
помолившись Богу. Але немає і натяку, що він тут проповідував. Цей епізод із
хрестом має анало
- Київ+380960830922