РОЗДІЛ 2
ЗМІСТ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ РОБОТИ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ З СІМ’ЄЮ У 20 –
30-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Робота з батьківською громадськістю в загальноосвітніх школах України у 20
– 30-х роках ХХ століття
У 20 – 30-ті роки ХХ століття йшов процес активного пошуку напрямків, форм та
методів роботи загальноосвітньої школи з сім’єю. І одним з таких традиційних
напрямків була робота з батьківською громадськістю через найбільш активних її
представників.
До революції та в роки правління українських урядів найбільш активні батьки
обиралися до батьківських комітетів. Ці структури надавали школам не лише
матеріальну допомогу, але й мали вплив на педагогічну діяльність учителів.
О.Л. Хромова та Т.В. Кравченко, які займалися дослідженням історії відносин
школи та сім’ї в дореволюційний період, указують, що залучення батьків до
шкільного життя розглядалося як одна з важливих вимог прогресивної педагогіки
того часу [261, с. 30].
З установленням більшовицької диктатури широкомасштабні зміни, що розпочалися в
усіх сферах народного господарства країни, торкнулися й системи освіти. Сім’ю
було оголошено старим буржуазним пережитком, а батьківські комітети, що діяли в
старій школі, були ліквідовані. Л.Г. Цибулько у своєму дисертаційному
дослідженні висловлює припущення, що причиною цьому була підтримка
батьківськими комітетами „реакційних” учителів [262].
Погоджуючись з цією думкою, ми хочемо доповнити її: батьки взагалі у своїй
більшості насторожено, а іноді й відверто вороже, ставилися до нової школи. Не
знаходила розуміння „комплексна” система навчання, що вивчала навколишню
дійсність у загальному вигляді, а не окремі предмети, антирелігійна агітація з
боку вчителів, організація дітей у піонерські загони та багато іншого не
виправдовували сподівань української родини, особливо на селі. Зі свого боку
школа, що завжди є речником правлячої ідеології, на початку 20-х років ХХ
століття розпочала п’ятирічку боротьби з патріархальною, буржуазною за своє
суттю сім’єю.
У 1922 році в періодичному виданні „Комуніст” – органі ЦК КП(б)У ? було
надруковано лист робітника Наросвіти Довгополюка під назвою „Де вихід”. У ньому
він звертає увагу на катастрофічний брак державних коштів для матеріального
забезпечення шкіл. Як вихід автор пропонує негайно притягнути для вирішення
цього питання батьківські кошти. На його думку, при кожній школі повинен бути
організований комітет допомоги, до складу якого ввійшли б батьки учнів,
завідувач школи і представник комнезаму або сільської ради.
Комітет допомоги школі має залучати не лише батьківські кошти, але й кошти
кооперативних, господарчих та професійних організацій. На повітові органи
народної освіти покладалися лише видатки щодо утримання завшколи та постачання
літератури. Фінансування інших витрат – справа комітету допомоги. Установивши,
який обсяг коштів потребує школа на навчальний рік, комітет повинен розділити
цю суму між батьками. Кошти від батьків приймаються у два етапи – на початку
навчального року та в січні. Учні, чиї родини не внесли кошти, повинні
звільнятися зі школи. Але в школі повинно вчитися 30 % дітей незаможних
батьків, які звільняються від грошових виплат. Згідно з проектом, комітет
допомоги школі може мати свого представника в шкільній раді з правом дорадчого
голосу, але не має права втручатися в навчально-виховні справи в школі [107,
с. 71].
У цьому ж номері „Комуніста” було надруковано відповідь на цей лист члена
Колегії Головсоцвиху П. Арнаутова, який можна розцінювати як офіційну позицію
Наркомосу України стосовно цього питання. Посилаючись на вказівку Наркома
Освіти всім Губнаросвітам від 20 березня 1922 року, автор стверджує, що в
школах уже встановлені розміри коштів, що повинні сплачувати батьки, діє
представництво батьківських організацій у педагогічних радах без права
втручання в навчально-виховні справи та звільнено від сплати внесків незаможних
батьків. Але Арнаутов розцінює ці заходи як тимчасові, указуючи, що „питання
про платню за навчання необхідно вирішити з великою обережністю, ні в якому
разі не піддаватися паніці”. Вихід з кризового становище він вбачає в
підтягуванні місцевих фінансових резервів, завдяки яким уже через рік-два
„школа стане на ноги і емансипується від дуже тяжкого полону, в якому вона
знаходиться в даний момент” [7, с. 72 – 73].
З метою максимального обмеження впливу батьків на діяльність шкіл у січні 1923
року батьківські комітети були ліквідовані, а їх нішу зайняли „комісії
господарського сприяння школі” (КСШ), що повинні були об’єднувати не лише
представників від батьківської громадськості, а й членів місцевих рад,
жінвідділів, профспілок тощо.
У збірці розпоряджень по трудових школах в Одеській губернії, від лютого 1923
року, було сказано, що це єдині організації при школі, до складу яких можуть
входити батьки [286, с. 4].
Через рік, у січні 1924 року, були створені аналогічні „комісії допомоги школі
на селі”, у положенні про які також було рекомендовано: „Представництво від
батьків мусить бути обмежено одним делегатом” [287, с. 79].
Уже у самій назві обох структур було закладено основний, практично єдиний
напрямок їх діяльності. Державі потрібна була матеріальна допомога батьків та
суспільства для утримання шкіл, а вже як виховувати дітей, які ідеали їм
прищеплювати, вона хотіла вирішувати самостійно, без родини.
Поряд з ними, при школах діяли шкільні ради, до складу яких входив весь
педагогічний колектив та медичний персонал, один представник від технічного
персоналу, представник від Комуністичної спілки молоді, представник від
організації, що була шефом ш
- Київ+380960830922