Удосконалення діагностики та лікування хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози, ускладнену простатитом, в до- та в післяопераційному періоді.

РОЗДІЛ 2
Клінічний матеріал та методи ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика клінічного матеріалу
Основою клінічної частини роботи стало обстеження 163 чоловіків, що хворіли на
ДГПЗ, перебували на стаціонарному лікуванні в урологічному відді­ленні на базі
клініки урології Запорізького державного ме­дичного університету в період з
2004 року по 2006 рік. Всі хворі піддавалися оперативному ліку­ванню в обсязі
одномоментної черезміхурової ПЕ. Хворі були розподілені на чотири групи. Перша
(I) група була групою порівняння для третьої (III), а друга (II) група являлася
групою порівняння для четвертої (IV). Таким чином основ­ними групами виступали
третя і четверта.
До першої групи було віднесено 38 хворих, що були госпіталізовані до клініки
урології в плановому порядку з ХЗС. До другої групи – 36 хворих, що були
госпіталізовані до клініки в ургентному порядку з ГЗС. В третю групу були
включені 43 хворих, що були госпіталізовані до клініки з ХЗС, та яким в
післяопераційному періоді проводилося трансуретральне низькоенергетичне ЛО ложа
видаленої ПЗ. В четверту групу було включено 46 хворих, що були госпіталізовані
з ГЗС, яким, як і пацієнтам третьої групи, в післяопераційному періоді
проводилося низькоенергетичне ЛО ложа ПЗ.
Всі хворі були розподілені за віком. Від 50 до 60 років був 41 пацієнт, від 60
до 75 років – 86 пацієнтів, старішими за 75 років – 36 пацієнтів (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Розподіл хворих за віком
Вік хворих
Група І
Група ІІ
Група ІІІ
Група IV
Менше 60 років
8 (21,1%)
11 (30,5%)
9 (21,0%)
13 (28,3%)
Від 60 до 75 років
20 (52,6%)
19 (52,8%)
23 (53,5%)
24 (52,2%)
Більше 75 років
10 (26,3%)
6 (16,7%)
11 (25,5%)
9 (19,5%)
Тривалість захворювання, на підставі суб’єктивної оцінки самими пацієн­тами, і
визначена за термінами амбулаторного лікування та нагляду у уролога з приводу
ДГПЗ, складала від одного місяця до 15 років. Виходячи з віку па­цієнтів і
давності захворювання, нами було встановлено, що перші клінічні прояви ДГПЗ,
з’являються у віковому проміжку від 48 років до 60 років.
Більшості пацієнтів, а саме 82 чоловікам, раніше пропонувалося опера­тивне
лікування, від якого вони тимчасово утримувалися через наявність су­путньої
патології, відносно задовільної якості життя або за невиправданих побоювань,
пов’язаних з низькою медичною культурою населення.
Слід зазначити, що 56 (34,4 %) хворих, спостерігалися і лікувалися у уро­лога з
приводу ХП з 22-38 річного віку. З них, безпосередньо до надходження в клініку,
і установки домінуючого діагнозу ДГПЗ 27 (16,6 %) чоловіків перебу­вали на
лікуванні у уролога з приводу ХП. Специфічна терапія ДГПЗ їм не про­водилася, а
діагноз ДГПЗ не встановлювався, не дивлячись на те, що клінічні прояви, в тому
числі інфравезікальна обструкція, мали місце впродовж трива­лого часу.
Враховуючи похилий і старечий вік пацієнтів, у більшості були супутні
захворювання інших органів і систем. Слід зазначити, що у 75 (46,0 %) хворих
були подвійні супутні захворювання, а у 26 (16,0 %) хворих було три і більш
ін­теркурентних захворювань, непов’язаних з основною патологією. У деяких з
пацієнтів, вперше виявлена супутня патологія лише після детального обсте­ження
в умовах клініки. Патологією, що найчастіше виявлялась були захворю­вання
серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний
кардіосклероз, серцева недостатність, гіпертонічна хвороба, інфаркти в
анам­незі). З інших захворювань слід зазначити хронічний бронхіт,
пневмосклероз, хронічний тромбофлебіт, цукровий діабет, захворювання
шлунково-кишкового тракту, гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК) в
анамнезі (рис. 2.1. та табл. 2.2).
Рис. 2.1. Супутні захворювання у хворих на ДГПЗ
З ускладнень ДГПЗ, окрім ГЗС, слід зазначити хронічний пієлонефрит, що був
наявним у 46 (28,2 %) хворих. При клінічному обстеженні у 14 (8,6 %) хворих
були виявлено запальні захворювання органів калитки. Частіше ніж інші
зустрічався епідидиміт. У дев’яти (64,3 %) пацієнтів він зустрічався з од­ного
боку. У трьох (21,4 %) – було двобічне ураження придатків яєчок. В двох
(14,3 %) випадках були прояви епідидимоорхіту (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Розподіл хворих по групах за наявністю супутньої патології
Вік хворих
Група І
Група ІІ
Група ІІІ
Група IV
ІХС
26
25
30
29
Гіпертонічна хвороба
Інфаркт міокарду в анамнезі
ГПМК в анамнезі
Захворювання ШКТ
11
Ожиріння
Продовження табл. 2.2
Вік хворих
Група І
Група ІІ
Група ІІІ
Група IV
Цукровий діабет
Хронічний бронхіт
12
15
Пневмосклероз
Хронічний тромбофлебіт
10
Хронічний пієлонефрит
15
18
Однобічний епідидиміт
Двобічний епідидиміт
Епідидимоорхіт
Також слід відзначити, що період від розвитку ГЗС до надходження в клініку у
хворих другої та четвертої групи складав від декількох годин до трьох діб.
Хворі першої і третьої групи поступали в плановому порядку для обсте­ження і
проведення оперативного лікування. Звичайно розвиток ГЗС пацієнти пов’язували з
переохолодженням – 37 (45,1 %) випадків, прийомом спиртних напоїв – 25 (30,5 %)
випадків, прийомом гострої їжі, прянощів – 20 (24,4 %) ви­падків. Вперше ГЗС
розвинулася у 27 (75 %) хворих другої групи та у 33 (72 %) – четвертої групи,
що в відсотковому співвідношенні практично не має різниці між порівнювальними
групами.
Таким чином, розподіл хворих по групах був проведений згідно з віком, наявністю
супутньої патології, тривалістю захворювання, факторами, що впли­вають на
розвиток ГЗС, рівномірно між усіма групами. Хворі, всіх груп за вка­заними
ознаками, були репрезентативними.
2.2. Методи дослідже