Ви є тут

Управлінський облік в системі гірничорудних підприємств

Автор: 
Нападовська Любов Василівна
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2002
Артикул:
3502U000261
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. НАТО ЯК ОДИН ІЗ ГОЛОВНИХ ЕЛЕМЕПНТІВ НОВОЇ
АРХІТЕКТУРИ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ
2.1. Еволюція стратегічної концепції НАТО 1991 – 1999 рр.
На сьогодні НАТО залишається найбільш міцним та послідовним у своїх діях
воєннополітичним блоком. Свідченням цього безперечно є еволюція
воєнностратегічної доктрини Альянсу, яка протягом останніх десяти років
поступово трансформувалась відповідно до планів і майбутніх дій НАТО. Аналіз
стратегії Північноатлантичного Альянсу і того, як ця стратегія кореспондує із
стратегією РФ дасть змогу зрозуміти, якою мірою розвиток відносин з НАТО
відповідає національним інтересам України.
До 1990 року стратегія Альянсу була покликана протидіяти раптовому
широкомасштабному нападові з боку СРСР та його союзників. Така стратегія
потребувала міцної оборонної спроможності численних збройних сил високого рівня
бойової підготовки, дислокованими поблизу кордону між НАТО і країнами-членами
Організації Варшавського Договору. Ця стратегія передбачала, в тому числі і
використання ядерної зброї у відповідь на напад, здійснений значними звичайними
збройними силами.
Масштабні зміни геополітичної ситуації в Європі змусили Північноатлантичний
Альянс модернізувати свою стратегічну концепцію, яка своєю чергою мала бути
відповіддю на питання доцільності існування НАТО. І таку модернізацію було
здійснено.
Потенційною загрозою безпеки НАТО були визнані конфлікти, які можуть виникнути
на території колишнього СРСР та всередині Європи [76].
Планувалось, шо НАТО буде підтримувати мир в Європі та за її межами, навіть у
тому випадку, коли загроза не стосується членів НАТО. Крім того НАТО сприятиме
подоланню нетерпимості, боротьбі з тоталітаризмом і територіальними проблемами,
розвитку економічної і політичної стабільності в країнах колишнього
Варшавського Договору.
Голови держав та урядів Альянсу прийняли на зустрічах у верхах в Лондоні в
липні 1990 року та в Римі в листопаді 1991 року нову Стратегічну концепцію [57,
с.21, 40] і запропонували ввести відповідну нову структуру збройних сил в
якості одного із аспектів реорганізації НАТО в світлі змін, які відбувались в
Європі.
В Стратегічній концепції Альянсу 1991 року вперше згадувалось про необхідність
“..досягнення в Європі незнаного раніше високого ступеня прозорості у
військовій галузі, а відтак більшої передбачуваності та взаємної довіри” [76,
Частина І - п.4]. Таким чином створювалось юридичне підгрунтя для численних
програм та документів, що були запропоновані Альянсом протягом наступних
років.
Найбільш ефективною з погляду досягнення цієї прозорості можна вважати
Програму НАТО “Партнерство Заради Миру” (ПЗМ), що була запропонована НАТО у
січні 1994 року на зустрічі у верхах в Брюсселі. Програма мала неабияке
значення для України. Адже активна участь в заходах ПЗМ передбачена основним
державним документом, згідно з яким сьогодні формується політика України щодо
Альянсу – Державною програмою співробітництва України з Організацією
Північноатлантичного Договору (НАТО) на період до 2001 року (далі – ДПС).
Так у пункті 2 Рамкового документу ПЗМ (підписано 27 країнами-членами РПАС та
НБСЄ, у тому числі Україною [57, с.56]) зазначено, що “Ця програма
започатковується як вираз спільної переконаності в тому, що лише шляхом
співробітництва і колективних дій можна досягнути стабільності та безпеки в
Євроатлантичному регіоні” [65, п.2.]. І справді, якщо враховувати те, що
стабільність, яку так потребував Альянс після розпаду системи, до якої він був
повністю пристосований, можна було дістати лише з досягненням повної
скоординованості дій з країнами колишньої ОВД, а також “легальної” обізнаності
щодо їхніх військових потенціалів. Програма ПЗМ передбачала “розвиток відносин
співробітництва з НАТО у військовій галузі для здійснення спільного планування,
військової підготовки та навчань, покликаних підвищити їхню спроможність до
виконання операцій на підтримання миру, пошуково-рятувальних, гуманітарних та
інших операцій, про які може бути домовлено” [65, п.3-г]. Таке формулювання
давало можливість здійснювати постійний контроль за військовим плануванням та
змінами у військових доктринах країн-партнерів, при цьому не беручи на себе
зобов’язання щодо гарантій безпеки згідно із статтею 5 Вашингтонського договору
[70, ст.5] Зазначалось, що участь в Програмі ПЗМ не може бути гарантією
майбутнього вступу до Альянсу. Різноманітні спільні військові навчання на
кшталт навчань “Сі-Бріз” в Чорному морі та ін. надали НАТО можливість
практичного вивчення військових особливостей, а також природних умов та
місцевості країн-партнерів. Прозорість у військовій галузі мала на меті
забезпечити безпомилковий вибір країн, які увійшли до “першої хвилі”
розширення, по-перше, а по друге запропонувати геополітичну альтернативу
країнам Центральної та Східної Європи. Ідея «прозорості» у комбінації лише із
наміром розглянути питання про розширення меж відповідальності НАТО віщували
для України значні зовнішньополітичні труднощі. Річ у тім, що тільки за умов
партнерської співпраці самої Росії з НАТО утворювалась перспектива безхмарної
взаємодії з Альянсом у справі побудови нової системи Європейської безпеки.
У Стратегічній концепції Альянсу 1991 року не порушувалось питання щодо
розширення географічних меж відповідальності НАТО, але все ж таки було
зарезервовано можливості порушення такого питання в майбутньому. Такі
можливості відбивала формула “В разі необхідності до Стратегічної концепції
вноситимуться відповідні зміни.” [76, Ч. І - п.7] Перебіг подій показав:
Україна виявилась не гото